Про визнання недійсним рішення

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2005 Справа N 18/225н

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 07.04.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі:

суддя Селіваненко В.П. - головуючий,

судді: Джунь В.В. і Львов Б.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - К.С.М. (особисто),

відповідача - Зав'ялової Т.В.,

розглянувши касаційну скаргу приватного підприємця К.С.М., м. Сєвєродонецьк Луганської області (далі - ПП К.С.М.)

на рішення господарського суду Луганської області від 13.09.2004 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 08.11.2004

зі справи N 18/225н

за позовом ПП К.С.М.

до Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Луганськ (далі - територіальне відділення АМК) про визнання недійсним рішення, ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 13.09.2004 (суддя Корнієнко В.В.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 08.11.2004 (колегія суддів у складі: Перлов Д.Ю. - головуючий, судді Іноземцева Л.В. і Лазенко Л.Л.), у позові відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні інстанції виходили з того, що рішенням адміністративної колегії територіального відділення АМК від 30.04.2004 N 07-18.2/13 зі справи N 301 (далі - оспорюване рішення) дії ПП К.С.М. правомірно визнано недобросовісною конкуренцією, їх правильно кваліфіковано, а відповідне рішення є законним та обґрунтованим.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ПП К.С.М. просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій і визнати оспорюване рішення недійсним. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням зазначеними судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, зокрема, тим, що вони всупереч приписам статей 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) не навели доказів на підтвердження того, що скаржником не дотримано вимоги чинного законодавства про перевезення пасажирів за замовленням.

У відзиві на касаційну скаргу територіальне відділення АМК заперечує проти доводів скаржника, зазначає про їх необґрунтованість та невідповідність матеріалам справи і оскаржуваним судовим рішенням, зазначає про прийняття цих рішень без порушення норм матеріального і процесуального права та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено що:

- до територіального відділення АМК надійшло звернення ВАТ "Сєвєеродонецьке АТП - 10920" щодо неправомірних переваг у конкуренції з боку ПП К.С.М., який працює на автобусному маршруті "м. Сєвєродонецьк - Воронове";

- у розгляді справи, порушеної територіальним відділенням АМК за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції, встановлено таке:

ВАТ "Сєвеєродонецьке АТП - 10920" і ПП К.С.М. здійснюють господарську діяльність з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування;

назване підприємство надає послуги з перевезення пасажирів на підставі договору від 30.01.2002, укладеним ним із замовником перевезень автобусними маршрутами загального користування - управлінням житлово-комунального господарства Сєвєеродонецької міської ради, яке визначено замовником згідно з рішенням Сєвєродонецького міськвиконкому від 20.11.2001 N 2418 "Про організацію проведення конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом";

відповідний маршрут поєднує територіальні одиниці м. Сєвєродонецька, оскільки с. Воронове перебуває у складі Сиротинської селищної ради та входить до складу територіальної громади м. Сєвєродонецька;

ПП К.С.М., також надаючи послуги з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування "м. Сєвєродонецьк - Воронове", не має документів, обов'язкових для надання послуг з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, зокрема, відповідного договору з замовником, дозволу на маршрут, розкладу руху, схеми руху, таблиці вартості проїзду; відповідні дії Луганським обласним автотранспортним управлінням - органом, який здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт - визнано порушенням частини п'ятої статті 69 Закону України "Про автомобільний транспорт" ( 2344-14 ), у зв'язку з чим постановою названого управління від 13.11.2003 N 000472 до ПП К.С.М. застосовано фінансові санкції в сумі 170 грн.;

відтак ПП К.С.М. працює на зазначеному маршруті, не маючи на це права, а у ВАТ "Сєвєродонецьке АТП - 10920" має місце недобір пасажирів, і воно недоотримує доходи від перевезення пасажирів;

дії ПП К.С.М. кваліфікуються за статтею 15 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" ( 236/96-ВР ) як недобросовісна конкуренція у вигляді досягнення неправомірних переваг у конкуренції відносно іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідно компетенцією;

- за твердженням ПП К.С.М., він здійснює перевезення пасажирів за маршрутом "Сєвєродонецьк - Воронове" на підставі договору із замовниками - громадянами мешканцями селища Воронове, без заїзду на зупинки маршрутів загального користування, і має ліцензію та документ, що засвідчує законність використання автобуса, а також договір на перевезення громадянзамовників від 08.07.2003, зазначена ж постанова Луганського обласного автотранспортного управління про накладення фінансових санкцій винесена без його відома та йому не направлялася;

- договір від 08.07.2003 на перевезення пасажирів автобусом укладено між ПП К.С.М. і 12 громадянами (фізичними особами) - замовниками. За договором громадяни доручають перевізнику (ПП К.С.М.) здійснювати перевезення їх та інших осіб на їх прохання (тобто коло пасажирів договором не обмежене) по маршруту "м. Сєвєеродонецьк - Воронове" та назад; для здійснення перевезень перевізник надає замовникам щоденно автобус за узгодженим графіком: відправка з району Центрального ринку - 7.30, 8.45, 10.45, 13.45, 16.45, з селища Воронове ("Дачі") - 8.00, 9.15, 11.15, 14.15, 17.15; розмір оплати послуг перевізника - 50 коп. з пасажира; договір укладено на невизначений строк;

- зазначений графік перевезень з територіальним органом Мінтрансу (в даному разі Луганським обласним автотранспортним управлінням) не погоджувався;

- відтак ПП К.С.М. отримував неправомірні переваги відносно іншого господарюючого суб'єкта (ВАТ Сєвєродонецьке АТП - 10920", який правомірно здійснював перевезення пасажирів за тим же маршрутом після перемоги у конкурсі перевізників) через: перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування без договору із замовником, що дозволяло ПП К.С.М. економити фінансові ресурси (які він мав би витратити на участь у зазначеному конкурсі) з подальшим їх направленням на інші цілі, а також уникнути додаткового контролю за дотриманням вимог договору; перевезення пасажирів без затвердженого замовником графіку руху, без схеми руху, що давало ПП К.С.М. можливість здійснювати відправлення автобусу із зупинки за певний час до відправлення автобусу конкурента (який мав дотримуватись графіку руху) і в зв'язку з цим впливати на кількість пасажирів в автобусі конкурента і на суму його доходів.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" ( 236/96-ВР ) досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких відносно іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.

Стаття 35 Закону України "Про автомобільний транспорт" ( 2344-14 ) визначає автобусні перевезення як переміщення людей і багажу за допомогою автобусів. Серед таких перевезень зазначена норма виокремлює перевезення на замовлення, тобто перевезення на погоджених перевізником і замовником умовах за визначеним ними маршрутом.

Згідно із статтею 38 названого Закону ( 2344-14 ) документами (для пасажирського перевізника) на перевезення пасажирів автобусами на замовлення є ліцензія та документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування - ліцензія, договір із замовником на перевезення пасажирів, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах.

ПП К.С.М. з посиланням на укладений ним і 12 громадянами (фізичними особами) договір від 08.07.2003 наполягає на тому, що саме ці громадяни "є споживачами послуг з перевезення пасажирів", а отже в даній справі йдеться про договір на перевезення пасажирів за замовленням.

Проте з урахуванням обставин справи та приписів чинного законодавства, зокрема, Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ), попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що форма здійснюваної пасажирами автобуса, що належить ПП К.С.М., оплати поїздки характерна для маршрутів загального користування і не відноситься до перевезень автобусом на замовлення.

Згідно з пунктом 84 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 N 176 ( 176-97-п ) (в редакції постанови Кабінету України від 29.01.2003 N 141 ( 141-2003-п ), далі - Правила) перевезення на замовлення виконуються на підставі договору (заявки) пасажирського перевізника із замовником транспортних послуг. За договором про транспортне обслуговування підприємств, установ та організацій, а також для доставки працівників до місця роботи перевезення на замовлення можуть бути регулярними.

З цього припису попередні судові інстанції зробили правильний висновок про те, що коли договір укладається не з підприємством, установою чи організацією та не для доставки працівників до місця роботи, то перевезення на замовлення можуть бути лише нерегулярними.

Пункт 1 Правил ( 176-97-п ) визначає перевезення нерегулярні як перевезення, умови здійснення яких визначаються в кожному окремому випадку за погодженням між замовником і перевізником, а перевезення регулярні - як перевезення за визначеними та узгодженими маршрутами і розкладами руху.

Згідно з пунктом 85 Правил ( 176-97-п ) до початку перевезення замовник транспортних послуг повинен:

подати пасажирському перевізнику заяву на перевезення пасажирів, у якій зазначити початковий та кінцевий пункти маршруту, час відправлення автобуса і перебування в розпорядженні замовника;

погодити з територіальним органом Мінтрансу графік регулярних перевезень;

ознайомити пасажирів з умовами одержання транспортних послуг.

Відповідно до пункту 1 Правил ( 176-97-п ) замовник транспортних послуг - це юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що графік регулярних перевезень, здійснюваних ПП К.С.М., з територіальним органом Мінтрансу не погоджувався.

З огляду на відповідні правові приписи та встановлені обставини справи попередні судові інстанції обґрунтовано з'ясували, що фактично за зазначеним договором від 08.07.2003, в якому узгоджено певний маршрут, ПП К.С.М. здійснювалися регулярні перевезення пасажирів, і не за замовленням, а на автобусному маршруті загального користування.

Статтею 38 Закону України "Про автомобільний транспорт" ( 2344-14 ) передбачено, що документами на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування для пасажирського перевізника є ліцензія, договір із замовником на перевезення пасажирів, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах.

Згідно з пунктом 1 Правил ( 176-97-п ) замовник перевезень - це урядовий орган державного управління в галузі автомобільного транспорту, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, районні та обласні держадміністрації; таким чином, фізичні особи (громадяни), за висновком господарського суду, не могли бути замовниками перевезень. Доводи скаржника про "нелогічність" цього висновку, "оскільки саме громадяни і є споживачами послуг з перевезення пасажирів", не можуть бути взяті до уваги: громадяни, будучи споживачами послуг з перевезення пасажирів, водночас, згідно із наведеним приписом Правил, дійсно не можуть виступати замовниками перевезень.

Попередні судові інстанції у розгляді справи дійшли обгрунтованого висновку про те, що ПП К.С.М., здійснюючи фактично перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, а не на замовлення, без усіх необхідних для цього документів, припускався порушень законодавства про автомобільний транспорт, за що територіальним органом Мінтрансу до нього застосовано фінансові санкції; водночас такі дії правомірно кваліфіковано за статтею 15 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" ( 236/96-ВР ).

Таким чином, судові інстанції з достатньою повнотою встановили обставини справи та дали їм правильну юридичну оцінку.

Передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Луганської області від 13.09.2004 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 08.11.2004 зі справи N 18/225н залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємця К.С.М. - без задоволення.