Про стягнення грошової суми

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

21.01.2003 N 2-2/2022-2002(03/014)

Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" на постанову Вищого господарського суду України від 11 червня 2002 року N 2-2/2022-2002 у справі за позовом АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" до сільськогосподарського ТОВ "Агромир-5", КСП "Агромир" та сільськогосподарського ТОВ "Агромир-3" про стягнення 664587 грн. 20 коп., ВСТАНОВИВ:

У січні 2002 року АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до сільськогосподарського ТОВ "Агромир-5", КСП "Агромир" та сільськогосподарського ТОВ "Агромир-3" про стягнення з відповідачів 656527 грн. 86 коп. боргу та 8059 грн. 34 коп. пені, а всього 664587 грн. 20 коп. Заявою від 4 лютого 2002 року позивач збільшив свої позовні вимоги до 705597 грн. 20 коп., просивши стягнути, крім вказаних сум, 41010 грн. 50 коп., що складають суму відсотків за користування кредитом. 18 лютого 2002 року позивачем було заявлено клопотання про вихід за межі позовних вимог та визнання недійсною ч.2 п.3.1 Статуту КСП "Агромир", а також визнання дійсним договору поруки від 20 квітня 2001 року N 123/2001, укладеного між КСП "Агромир" та АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції". Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що 30 березня 2001 року позивач і сільськогосподарське ТОВ "Агромир-5" уклали кредитний договір N 123/2001, за яким для сільськогосподарського ТОВ "Агромир-5" була відкрита кредитна лінія з фінансування витрат по виробництву продукції. Згідно з додатковими угодами N 1 від 30 березня 2001 року та N 2 від 20 квітня 2001 року позивач перерахував сільськогосподарському ТОВ "Агромир-5" 707000 грн. За договором кредитування строк повернення сум визначено до 28 грудня 2001 року. Сільськогосподарське ТОВ "Агромир-5" повернуло лише 50472 грн. 14 коп. Борг склав 656527 грн. 80 коп., пеня - 8059 грн. 34 коп. У відповідності з договорами поруки від 20 квітня 2001 року N 123/2001 і 123/2001-1 КСП "Агромир" та сільськогосподарське ТОВ "Агромир-3" виступили поручителями по кредитним зобов'язанням сільськогосподарського ТОВ "Агромир-5". У зв'язку з цим позивач просив стягнути суму боргу, пені та відсотків за користування кредитом (всього - 705597 грн. 70 коп.) солідарно з трьох відповідачів.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 лютого 2002 року визнано недійсною ч.2 п.3.1 Статуту КСП "Агромир". Визнано дійсним договір поруки від 20 квітня 2001 року N 123/2001, укладений між КСП "Агромир" та АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції". Позов АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" до сільськогосподарського ТОВ "Агромир-5", КСП "Агромир" та сільськогосподарського ТОВ "Агромир-3" про стягнення 705597 грн. 73 коп. задоволено частково. Стягнуто з відповідачів солідарно 656527 грн. 86 коп. заборгованості, 8059 грн. 34 коп. пені та 33455 грн. відсотків за користування кредитом. У задоволенні решти позову відмовлено.

Це рішення мотивовано тим, що ч.2 п.3.1 Статуту КСП "Агромир" суперечить діючому законодавству. Договір поруки від 20 квітня 2001 року N 123/2001 від імені КСП "Агромир" укладено особою, яка діяла за дорученням, виданим генеральним директором КСП "Агромир". Тому на підставі ст. 62 ЦК України ( 435-15 ) договір поруки відповідає вимогам закону. Оскільки судом встановлено наявність заборгованості сільськогосподарського ТОВ "Агромир-5" за кредитним договором, то на підставі ст. 175 ЦК України стягнуто суму боргу, пені та відсотків за користування кредитом солідарне з усіх відповідачів.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 1 квітня 2002 року вищевказане рішення скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Визнано недійсними договори поруки від 20 квітня 2001 року N 123/2001 і N 123/2001-1.

Постановою Вищого господарського суду України від 11 червня 2002 року N 2-2/2022-2002 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 1 квітня 2002 року залишено без змін.

Зазначені постанови обгрунтовані тим, що у матеріалах справи відсутні докази того, що загальні збори учасників КСП "Агромир" та сільськогосподарського ТОВ "Агромир-3" давали згоду на укладення договорів поруки.

Ухвалою Верховного Суду України від 5 грудня 2002 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 11 червня 2002 року N 2-2/2022-2002 за касаційною скаргою АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції", де поставлено питання про скасування вказаної постанови Вищого господарського суду України та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 1 квітня 2002 року. Посилання зроблені на невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України ( 254к/96-ВР ), порушення норм матеріального права та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши доповідача, пояснення представника АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції", яка підтримала доводи касаційної скарги і просила її задовольнити, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України дійшов висновку, що оскаржена постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Приймаючи постанову, Вищий господарський суд України виходив з того, що судом апеляційної інстанції правомірно визнано недійсними договори поруки від 20 квітня 2001 року N 123/2001 та N 123/2001-1, оскільки загальні збори учасників КСП "Агромир" та сільськогосподарського ТОВ "Агромир-3" не давали згоду на укладення цих договорів. Крім того, згідно з протоколом загальних зборів засновників КСП "Агромир" від 22 травня 2000 року N 13 генеральний директор КСП "Агромир" не мав права на укладення угод, сума яких в еквіваленті перевищує 20000 доларів США в квартал.

Проте із такими висновками погодитись не можна у зв'язку з наступним.

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" ( 2114-12 ) право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Органи управління КСП "Агромир" та їх компетенція визначені в розділі 6 Статуту підприємства, відповідно до пп.6.12-6.13 якого генеральний директор вправі без довіреності діяти від імені підприємства, підписувати контракти й угоди, фінансові та інші документи, вирішувати всі питання діяльності підприємства, окрім тих, які є виключною компетенцією зборів членів підприємства. У той же час відповідно до п.6.6 Статуту до компетенції зборів членів КСП "Агромир" не віднесено повноваження з надання згоди на укладення від імені підприємства будь-яких цивільно-правових угод. Аналіз установчих документів КСП "Агромир" свідчить про відсутність будь-яких обмежень для генерального директора і останній міг укладати різні угоди, у тому числі договори поруки без отримання додаткових повноважень від зборів учасників підприємства (а.с. 80-82).

Посилання апеляційної та касаційної інстанцій на те, що генеральний директор та менеджер КСП "Агромир" перевищили свої повноваження, оскільки згідно з протоколом загальних зборів засновників підприємства від 22 травня 2000 року N 13 генеральному директору надано право розпоряджатися грошовими коштами КСП в сумі, що не перевищує еквівалент 20000 доларів США в квартал, є необгрунтованим.

Статтею 29 ЦК України ( 435-15 ) передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм законом або статутом.

Пунктом 6.6 Статуту КСП "Агромир" встановлено, що внесення змін до Статуту приймається одноголосно на зборах засновників підприємства.

Таким чином, Севастопольський апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд України не перевірили, чи було наведене вище рішення загальних зборів засновників КСП "Агромир" внесено як зміни до Статуту.

Безпідставним є також висновок Вищого господарського суду України, що оскільки майно сільськогосподарського ТОВ "Агромир-3" є загальною пайовою власністю учасників КСП "Агромир", то питання укладення договору поруки від 20 квітня 2001 року N 123/2001-1 повинно вирішуватись загальними зборами учасників сільськогосподарського ТОВ "Агромир-3".

Так, у відповідності з ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) та п.6.1 Статуту сільськогосподарського ТОВ "Агромир-3" товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність. Тобто, власником майна є саме товариство, а не його учасники (а.с. 95).

Окрім цього, згідно з пп.8.2, 8.4 Статуту сільськогосподарського ТОВ "Агромир-3" вирішення питання про укладення договору поруки не віднесено до виключної компетенції загальних зборів учасників, а право директора на укладення такого договору не обмежується необхідністю отримання згоди загальних зборів товариства (а.с. 98-100).

Отже, висновок про недійсність договору поруки від 20 квітня 2001 року N 123/2001-1 є передчасним.

Вищий господарський суд України та Севастопольський апеляційний господарський суд у своїх постановах зазначили, що основною умовою укладення кредитного договору є його забезпеченість і ця умова не дотримана при укладенні договору кредитування від 30 березня 2001 року N 123/2001, так як не надано суду доказів укладення договору застави (а.с. 146-147, 184).

Проте зі змісту ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) випливає, що забезпеченість не може вважатися встановленою законом істотною та обов'язковою умовою кредитного договору. Наприклад, бланковий кредит надається без застави майна чи інших видів забезпечення. У той же час відповідно до п.22 Положення Національного банку України про кредитування, затвердженого постановою Правління Національного банку України N 246 ( v0246500-95 ) від 28 вересня 1995 року, з наступними змінами, видами забезпечення кредиту є не лише застава, а й неустойка (штраф, пеня), порука та гарантії. При укладенні договору кредитування від 30 березня 2001 року було передбачено пеню за порушення строків погашення кредиту - п.4.3 договору. Крім того, було укладено два договори поруки від 20 квітня 2001 року N 123/2001 і 123/2001-1 (а.с. 7, 14, 15).

Немотивованою є також позиція касаційної та апеляційної інстанцій щодо того, що сторонами у кредитному договорі не узгоджувалась сума, з якої повинна нараховуватись пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, у зв'язку з чим зроблено висновок про необгрунтованість вимог позивача стосовно стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту.

Зокрема, аналіз п.4.3 кредитного договору від 30 березня 2001 року свідчить, що базою для нарахування пені є вся сума належного для сплати, але простроченого сільськогосподарським ТОВ "Агромир-5" платежу. Крім того, згідно з імперативною нормою, яка викладена в ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ), розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (а.с. 7).

Суд першої інстанції, приймаючи рішення від 18 лютого 2002 року, визнав дійсним договір поруки від 20 квітня 2001 року N 123/2001, укладений між КСП "Агромир" та АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції". Але на момент подачі позову та розгляду даної справи цей договір не визнавався недійсним. Тобто, при розгляді справи був відсутній такий предмет спору, як дійсність договору поруки.

Аналіз вищенаведених даних свідчить про те, що судами зроблено висновки на неповно з'ясованих обставинах, що вплинуло на правильність застосування норм матеріального права. У зв'язку з цим постанова Вищого господарського суду України, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно дослідити вищевказані дані і, враховуючи зазначені вище обставини та вимоги законодавства, вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК України ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 11 червня 2002 року N 2-2/2022-2002, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 1 квітня 2002 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 лютого 2002 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.