Про стягнення збитків

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

08.04.2002 N 2/1604(02/095)

Розглянувши справу за позовом малого державного підприємства "Твел" до акціонерного товариства закритого типу "Україна" про стягнення збитків за касаційною скаргою малого державного підприємства "Твел" на постанову Вищого господарського суду України від 18 вересня 2001 року N 2/1604, ВСТАНОВИВ:

У червні 2000 року мале державне підприємство "Твел" у арбітражному суді пред'явило позов до акціонерного товариства закритого типу "Україна" про стягнення суми.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що рішенням арбітражного суду Житомирської області від 14 квітня 2000 року з акціонерного товариства закритого типу "Україна" на користь малого державного підприємства "Твел" стягнуто 60000 грн. в рахунок відшкодування боргу. Оскільки на день звернення з позовом сума боргу не сплачена, тим самим завдані збитки, які підлягають відшкодуванню з урахуванням індексу інфляції та 3% річних у відповідності з статтею 214 Цивільного кодексу ( 1540-06 ).

Акціонерне товариство закритого типу "Україна" позов не визнало з тих мотивів, що в даному випадку немає причинного зв'язку між збитками, понесеними позивачем та порушенням зобов'язання з боку відповідача.

Рішенням арбітражного суду Житомирської області від 25 січня 2001 року позов задоволено частково з тих мотивів, що наслідки несвоєчасного виконання зобов'язання передбачені статтею 214 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) для юридичних осіб стали мати місце після вступу цього закону в силу, тобто після 3 листопада 1999 року.

Постановою арбітражного суду Житомирської області від 3 травня 2001 року вказане рішення змінено в зв'язку з тим, що мале державне підприємство "Твел" не надало доказів до арбітражного врегулювання спору щодо стягнення збитків за квітень 2000 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 вересня 2001 року зазначена постанова, в частині донарахування суми індексу інфляції, скасована з тих мотивів, що до вступу в силу нової редакції ст. 214 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) стягнення індексу інфляції законом не передбачалось, а ст. 12 Закону України "Про арбітражний суд" ( 1142-12 ), в редакції, яка діяла на момент розгляду справи щодо права надання президією Вищого арбітражного суду України роз'яснень з практики застосування законодавства України, суперечить вимогам статті 147 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

26 лютого 2002 року Верховним Судом України за касаційною скаргою малого державного підприємства "Твел" порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 18 вересня 2001 року. Скарга мотивується невідповідністю оскаржуваної постанови Конституції України ( 254к/96-ВР ) та рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права.

В судовому засіданні представники малого державного підприємства "Твел" висловились в підтримку касаційної скарги, а представники акціонерного товариства закритого типу "Україна" просили касаційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи і рішення, які приймались судами при її розгляді, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Скасовуючи постанову арбітражного суду Житомирської області, Вищий господарський суд України виходив з того, що стягнення індексу інфляції за період, що передував набранню чинності статтею 214 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки даний закон зворотної сили не має.

Роз'яснення ж президії Вищого арбітражного суду України щодо стягнення індексу інфляції за період, що передував вступу статті 214 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), не могло служити підставою для нарахування індексу інфляції, а положення статті 12 Закону України стосовно права президії Вищого арбітражного суду України давати роз'яснення з питань практики застосування законодавства є не чинним, тому що суперечить статті 14 Конституції України ( 254к/96-ВР ), відповідно до якої виключно Конституційний Суд України наділений правом офіційного тлумачення законів. Проте з такими висновками погодитись не можна.

Як зазначено в статті 6 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, обсяг яких визначено статтею 203 цього Кодексу ( 1540-06 ). Боржник зобов'язаний відшкодувати завдані збитки у всіх випадках, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

Як вказано в підпункті "б" пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 року N 20 ( v0020700-95 ) (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998 року N 15 ( v0015700-98 )), якщо відповідач мав повернути майно в натурі, але з будь-якої причини ухиляється від цього, він відповідно до статті 203 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) зобов'язаний відшкодувати кредитору завдані ним збитки, зокрема, повернути таку суму грошей, яку потрібно на час розгляду заяви витратити для придбання майна, що належало кредитору і не було повернене боржнику в натурі. Коли ж виконання рішення буде затримане з вини боржника і за цей час ціни на майно збільшаться, кредитор вправі пред'явити з цих підстав додаткові вимоги про відшкодування збитків.

Винятків з цього правила щодо втрат вартісної цінності майна внаслідок інфляції закон не містив. Вказане поширюється на вимоги по грошових зобов'язаннях, оскільки відповідно до ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) оборотні кошти є складовою частиною майна підприємства.

Відповідно до цього ст. 203 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, надавала позивачу право вимагати від боржника стягнення збитків, котрі виникли в результаті несвоєчасного виконання рішення суду, яким відповідач зобов'язаний був повернути борг в сумі 60000 грн.

Крім того, Вищий господарський суд України в постанові зробив висновок про те, що положення статті 12 Закону України "Про арбітражний суд" ( 1142-12 ) протирічить статті 147 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Однак, вказане питання не було предметом судового розгляду і касаційного оскарження.

За таких обставин, постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а постанова арбітражного суду Житомирської області - залишенню в силі.

Керуючись ст. 111-17, 111-19, 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), суд ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 18 вересня 2001 року N 2/1604 скасувати.

Постанову арбітражного суду Житомирської області від 3 травня 2001 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.