Про визнання права власності

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2004 Справа N 5/86

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 23.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Кузьменка М.В.,

Суддів Васищака І.М., Палій В.М.,

за участю представників сторін Ю.Іващенка (дов. від 24.03.04), І.Смиковської (дов. від 21.01.03), Т.Янушкевич (дов. від 05.02.04), С.Столяренко (дов. від 02.02.04), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області

на рішення від 15 грудня 2003 року господарського суду м. Києва та постанову від 9 березня 2004 року Київського апеляційного господарського суду

у справі N 5/86

за позовом колективного підприємства "Центральний ринок" до

- Фонду державного майна України

- Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 15 грудня 2003 року господарського суду м. Києва (суддя Л.Іванова), залишеним без змін постановою від 9 березня 2004 року Київського апеляційного господарського суду (судді Л.Ланченко, Н.Пилипчук, Л.Бившева), позов, з урахуванням його уточнення позивачем, задоволено з визнанням права власності на майно, яке є поліпшенням орендованого цілісного майнового комплексу Центрального ринку, розташованого в м. Дніпропетровську по вул. Шмідта, 2 та 3, на суму 5088553,10 грн. та нові будівлі, які є невід'ємною частиною орендованого цілісного майнового комплексу Центрального ринку розташованого у м. Дніпропетровську по вул. Шмідта, 2 і 3, на суму 11008216,07 грн., без врахування податку на додану вартість; здійснено розподіл судових витрат.

Судові акти мотивовані відносинами оренди та поліпшенням орендарем об'єкту оренди за рахунок власних коштів.

Регіональне відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській області просить зазначені рішення господарських судів скасувати з огляду на неправильне застосування судами статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статей 264, 265 і 272 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ), статей 23 і 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) і ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Фонд державного майна України касаційну скаргу підтримує, посилаючись на те, що майно цілісного майнового комплексу Центрального ринку в місті Дніпропетровську згідно з постановою від 5 листопада 2002 року Верховного суду України ( v_559700-02 ), рішенням від 13 травня 2003 року господарського суду м. Києва, постановою від 16 липня 2003 року Київського апеляційного господарського суду та постановою від 3 лютого 2004 року Вищого господарського суду України в справі N 14/559 є державною власністю і відповідачі, які згідно статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, не надавали погодження на внесення змін до складу орендованого майна, проведення його реконструкції, технічного переоснащення тощо.

Колективне підприємство "Центральний ринок" проти доводів касаційної скарги заперечує з огляду на їх безпідставність.

В судовому засіданні з 18 травня до 1 червня до 2004 року оголошувалася перерва.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, і з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області задовольнити з таких підстав.

Судовими рішеннями - постановою від 5 листопада 2002 року Верховного суду України ( v_559700-02 ), рішенням від 13 травня 2003 року господарського суду м. Києва, постановою від 16 липня 2003 року Київського апеляційного господарського суду та постановою від 3 лютого 2004 року Вищого господарського суду України у справі N 14/559 встановлено факт віднесення майна цілісного майнового комплексу Центрального ринку в місті Дніпропетровську до державної форми власності і зазначені рішення в силу вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору.

За цих обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого і апеляційного судів про те, що цілісний майновий комплекс державного підприємства "Центральний ринок" в місті Дніпропетровську на момент передачі його в оренду вже був об'єктом спільної часткової власності колективного підприємства "Центральний ринок" і Фонду державного майна України.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ), орендодавцями цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є загальнодержавною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Як встановлено місцевим і апеляційним господарськими судами, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області і колективним підприємством "Центральний ринок" був укладений договір від 1 квітня 2000 року за N 12/121-АД оренди державного майна, відповідно до пункту 1.1 якого об'єктом оренди є цілісний майновий комплекс державного підприємства "Центральний ринок", склад і вартість якого визначені актом оцінки і передавальним балансом цього підприємства, складеного станом на 1 березня 2000 року. Залишкова вартість цілісного майнового комплексу згідно з договором становить 8953,7 тис.грн.

Згідно з пунктом 5.3 договору оренди орендар зобов'язаний здійснювати капітальний та поточний ремонт основних фондів. Також договір (пункт 6.4) надає право орендарю за згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію та технічне переоснащення.

Відповідно до вимог статей 264 і 265 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) наймодавець зобов'язаний провадити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найом майна, якщо інше не передбачено законом ( 2269-12 ) або договором. До обов'язків наймача входить проведення за свій рахунок поточного ремонту, якщо інше не встановлено законом або договором. Згідно із статтею 272 Цивільного кодексу Української РСР, в разі проведеного з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна наймач має право на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат, якщо інше не передбачено законом або договором.

Зроблені наймачем без дозволу наймодавця поліпшення, якщо їх можна відокремити без шкоди для майна і якщо наймодавець не погодиться відшкодувати їх вартість, можуть бути вилучені наймачем. Вартість поліпшень, які зроблені наймачем без дозволу наймодавця, і які не можна відокремити без шкоди для майна, відшкодуванню не підлягає.

Відповідно до абзаців четвертого та п'ятого пункту 3 статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Право власності на майно, придбане орендарем за рахунок амортизаційних відрахувань, належить власнику орендованого майна, якщо інше не передбачено договором оренди.

За змістом абзацу четвертого пункту 3 статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) орендареві надається право здійснювати за власні кошти реконструкцію, технічне переоснащення чи поліпшення орендованого майна виключно за погодженням з орендодавцем і така згода орендодавця на реконструкцію, переоснащення чи поліпшення орендованого майна має бути втілена у певну документальну форму, якщо ці дії не передбачені у самому договорі оренди.

Проте, доказів про те, що орендодавець надавав орендарю згоду на поліпшення об'єкту оренди матеріали справи не містять і такі дії не були передбачені договором оренди.

Обсяг і способи захисту прав орендаря на орендоване майно встановлені статтею 28 закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ), відповідно до пункту 2 якої орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

Всупереч вимогам цієї статті позивачем заявлені вимоги про визнання права власності на об'єкт оренди, який було поліпшено за рахунок його власних коштів.

За таких вимог господарські суди мали застосувати до спірних правовідносин не законодавство, яке регулює відносини власності, а законодавство, яке регулює відносини оренди, зокрема, правило статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ), яким визначено, що якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди.

Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.

Неправильне застосування місцевим і апеляційним господарськими судами положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) в силу вимог статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) є підставою для скасування судових актів і ухвалення нового рішення.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), суд ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській області задовольнити.

Рішення від 15 грудня 2003 року господарського суду м. Києва та постанову 9 березня 2004 року Київського апеляційного господарського суду у справі N 5/86 скасувати.

В позові відмовити.

В поворот виконання рішення у справі N 5/86 доручити господарському суду м. Києва видати наказ.