Тип: Ухвала
№ 66-у/2011
Дата: 27 грудня 2011 р.
Статус: Не визначено
УХВАЛА
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України, що регулюють питання пенсійного забезпечення в Україні
м. Київ
27 грудня 2011 року
№ 66-у/2011
Справа № 2-61/2011
Конституційний Суд України у складі суддів:
Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,
Бауліна Юрія Васильовича,
Бринцева Василя Дмитровича,
Вдовіченка Сергія Леонідовича - доповідача,
Гультая Михайла Мирославовича,
Запорожця Михайла Петровича,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича,
Сергейчука Олега Анатолійовича,
Стрижака Андрія Андрійовича,
Шаптали Наталі Костянтинівни,
Шишкіна Віктора Івановича
розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 2, абзацу восьмого підпункту 11, абзацу дванадцятого підпункту 21 пункту 6 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI (Офіційний вісник України, 2011 р., № 71, ст. 2667) (далі - Закон № 3668); частин другої, п’ятої, п’ятнадцятої статті 501 Закону України „Про прокуратуру“ від 5 листопада 1991 року № 1789-XII (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 53, ст. 793) з наступними змінами (далі - Закон № 1789); частини третьої статті 85 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 3, ст. 10) з наступними змінами (далі - Закон № 1788); частини третьої статті 67 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796-XII (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 16, ст. 200) з наступними змінами (далі - Закон № 796); частини другої статті 13, пункту „б“ частини четвертої статті 30, частини п’ятої статті 43 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“ від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 29, ст. 399) з наступними змінами (далі - Закон № 2262); частин першої, другої, другого речення частини четвертої статті 37 Закону України „Про державну службу“ від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490) з наступними змінами (далі - Закон № 3723); частин другої, двадцять восьмої статті 24 Закону України „Про наукову і науково-технічну діяльність“ від 13 грудня 1991 року № 1977-XII (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 12, ст. 165) з наступними змінами (далі - Закон № 1977); абзаців першого, другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, другого речення абзацу сьомого частини дванадцятої статті 20 Закону України „Про статус народного депутата України“ від 17 листопада 1992 року № 2790-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 3, ст. 17) з наступними змінами (далі - Закон № 2790); статті 26, частини третьої статті 27, абзаців першого, другого частини першої статті 28, частини першої статті 32, частини другої статті 33, пунктів 42, 72 розділу XV „Прикінцеві положення“ Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ від 9 липня 2003 року № 1058-IV (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 49-51, ст. 376) з наступними змінами (далі - Закон № 1058); абзаців третього - чотирнадцятого статті 1 Закону України „Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам“ від 18 травня 2004 року № 1727-ІV (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 33-34, ст. 404) з наступними змінами (далі - Закон № 1727); абзаців першого, другого, третього, четвертого, п’ятого частини першої, частини третьої, третього речення частини п’ятої статті 138 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453-VI (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529) з наступними змінами (далі - Закон № 2453).
Заслухавши суддю-доповідача Вдовіченка С.Л. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України
установив:
1. Суб’єкт права на конституційне подання - 49 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 2, абзацу восьмого підпункту 11, абзацу дванадцятого підпункту 21 пункту 6 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 3668; частин другої, п’ятої, п’ятнадцятої статті 501 Закону № 1789; частини третьої статті 85 Закону № 1788; частини третьої статті 67 Закону № 796; частини другої статті 13, пункту „б“ (в конституційному поданні - абзацу другого) частини четвертої статті 30, частини п’ятої статті 43 Закону № 2262; частин першої, другої, другого речення частини четвертої статті 37 Закону № 3723; частин другої, двадцять восьмої статті 24 Закону № 1977; абзаців першого, другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, другого речення абзацу сьомого частини дванадцятої статті 20 Закону № 2790; статті 26, частини третьої статті 27, абзаців першого, другого частини першої статті 28, частини першої статті 32, частини другої статті 33, пунктів 42, 72 розділу XV „Прикінцеві положення“ Закону № 1058; абзаців третього - чотирнадцятого статті 1 Закону № 1727; абзаців першого, другого, третього, четвертого, п’ятого частини першої, частини третьої, третього речення частини п’ятої статті 138 Закону № 2453.
Наведені положення цих законів оспорюються щодо: підвищення загального пенсійного віку для жінок до 60 років, а також пенсійного віку, зокрема, для чоловіків, які є державними службовцями, до 62 років; зміни відсотка заробітної плати при обчисленні пенсії; обмеження максимального розміру пенсії або щомісячного довічного грошового утримання десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність; збільшення страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, пенсії по інвалідності; зміни розміру пенсії за віком.
Автори клопотання вважають, що положення вказаних законів суперечать статтям 21, 22, 24, 64 Конституції України. Обґрунтовуючи конституційне подання, народні депутати України посилаються на положення Загальної декларації прав людини 1948 року, правові позиції Конституційного Суду України, викладені у рішеннях від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007.
2. Конституційний Суд України, розглядаючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі у зв’язку з прийняттям Третьою колегією суддів Конституційного Суду України процесуальної ухвали від 1 грудня 2011 року про відмову у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі пункту 2 статті 45 Закону України „Про Конституційний Суд України“, виходить з такого.
Відповідно до Закону України „Про Конституційний Суд України“ у конституційному поданні має зазначатися правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта або його окремих положень (пункт 4 частини другої статті 39); предметом розгляду Конституційного Суду України може бути конституційне подання, в якому викладаються аргументи і стверджується про неконституційність законів, інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (частина перша статті 71).
Однак народні депутати України такого обґрунтування не навели. У конституційному поданні передається зміст положень Конституції України, Загальної декларації прав людини 1948 року, Закону № 3668, Закону № 1789, Закону № 1788, Закону № 796, Закону № 2262, Закону № 3723, Закону № 1977, Закону № 2790, Закону № 1058, Закону № 1727, Закону № 2453. Цитування окремих положень Конституції України та оспорюваних норм законів не є обґрунтуванням неконституційності останніх.
Отже, відсутність у конституційному поданні правового обґрунтування тверджень щодо неконституційності зазначених положень законів України, що регулюють питання пенсійного забезпечення в Україні, є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 2 статті 45 Закону України „Про Конституційний Суд України“.
Враховуючи викладене та керуючись статтею 153 Конституції України, статтями 39, 45, 50 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України
ухвалив:
1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 2, абзацу восьмого підпункту 11, абзацу дванадцятого підпункту 21 пункту 6 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI; частин другої, п’ятої, п’ятнадцятої статті 501 Закону України „Про прокуратуру“ від 5 листопада 1991 року № 1789-XII з наступними змінами; частини третьої статті 85 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII з наступними змінами; частини третьої статті 67 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796-XII з наступними змінами; частини другої статті 13, пункту „б“ частини четвертої статті 30, частини п’ятої статті 43 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“ від 9 квітня 1992 року № 2262-XII з наступними змінами; частин першої, другої, другого речення частини четвертої статті 37 Закону України „Про державну службу“ від 16 грудня 1993 року № 3723-XII з наступними змінами; частин другої, двадцять восьмої статті 24 Закону України „Про наукову і науково-технічну діяльність“ від 13 грудня 1991 року № 1977-XII з наступними змінами; абзаців першого, другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, другого речення абзацу сьомого частини дванадцятої статті 20 Закону України „Про статус народного депутата України“ від 17 листопада 1992 року № 2790-XII з наступними змінами; статті 26, частини третьої статті 27, абзаців першого, другого частини першої статті 28, частини першої статті 32, частини другої статті 33, пунктів 42, 72 розділу XV „Прикінцеві положення“ Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ від 9 липня 2003 року № 1058-IV з наступними змінами; абзаців третього - чотирнадцятого статті 1 Закону України „Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам“ від 18 травня 2004 року № 1727-ІV з наступними змінами; абзаців першого, другого, третього, четвертого, п’ятого частини першої, частини третьої, третього речення частини п’ятої статті 138 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453-VI з наступними змінами на підставі пункту 2 статті 45 Закону України „Про Конституційний Суд України“ - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Законом України „Про Конституційний Суд України“.
2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
{Текст взято з сайту Конституційного Суду України}