Про визнання договору оренди та додаткової угоди до нього недійсними

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2003 Справа N 12/330

Постанову залишено без змін (згідно з постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 12 серпня 2003 року)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Перепічая В.С. (головуючий), Вовка І.В., Гончарука П.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2003 у справі за позовом ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" до ЗАТ "Кременчуцька нафтова компанія" про визнання договору оренди та додаткової угоди до нього недійсними, УСТАНОВИВ:

У жовтні 2001 р. ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" пред'явило в господарському суді позов до ЗАТ "Кременчуцька нафтова компанія" про визнання договору оренди недійсним.

Вказало, що 18.05.2001 р. за N 595/8 між ЗАТ "Укртатнафта" та ЗАТ "Кременчуцька нафтова компанія" було укладено договір оренди, за умовами якого відповідач прийняв в оренду комплекс технологічних установок ЗАТ "Укртатнафта" в складі виробництва N 3.

Посилаючись на те, що вказаний договір було укладено без попередньої згоди Антимонопольного комітету України, чим було порушено вимоги ст. 15 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ), а також на те, що угоду було укладено всупереч меті створення та інтересам діяльності товариства, просив з підстав ст. ст. 48, 50 Цивільного кодексу задовольнити позов ( 1540-06 ).

У подальшому, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), позивач збільшив розмір позовних вимог і просив визнати недійсною і додаткову угоду від 19.05.2001, укладену до вказаного договору оренди з посиланням на те, що їх було підписано з боку ЗАТ "Укртатнафта" з перевищенням посадовими особами повноважень, укладено договір оренди без погодження з органами державного пожежного нагляду, строк дії оренди перевищує строк його повної амортизації, укладання спірних угод є наслідком зловмисної угоди сторін та суперечить статутним цілям діяльності товариства.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Полтавської області від 09.09.2002 року (судді Плеханова Л.Б. - гол., Гетя Н.Г., Іванко Л.А.) позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2003 (суддя Бондаренко В.П. - головуючий, Плужник О.В., Токар М.В.) рішення суду скасовано, у позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення судом другої інстанції при вирішенні спору норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в пункті 1 постанови від 29.12.76 N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення" (із змінами і доповненнями), рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За приписом ч. 1 ст. 111-21 ГПК України ( 1798-12 ) вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду України, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Верховний Суд України, скасовуючи постановою від 11.06.2002 р. попередні судові рішення судів зазначив, зокрема, необхідним перевірити, чи є переданий в оренду комплекс технологічних установок цілісним майновим комплексом структурного підрозділу Компанії у розумінні статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ), як і на зазначення, в разі визнання судом договору недійсним, моменту з якого він визнається таким.

Суд першої інстанції задовольняючи позов, цих вказівок Верховного Суду України не виконав, як і не звернув увагу і на інші висновки, викладені у постанові вищої судової інстанції (а. с. 191 - 194 т. 1).

При цьому, як видно з матеріалів справи, позивач у порядку ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) вніс доповнення щодо підстав заявленого позову, пославшись, зокрема на статті 48, 50, 57 Цивільного кодексу (а. с. 3 - 10 т. 2)

Суд як першої, так і другої інстанції на зазначене уваги не звернули, ретельно не з'ясували підстави заявленого позову, що призвело до того, що в ухвалених у справі судових рішеннях відсутній юридичний аналіз всіх заявлених матеріально-правових підстав визнання договорів недійсними.

Непереконливим є висновок другої інстанції і про те, що до спірних правовідносин не може бути застосовано Закон України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ), так як суд не з'ясував і не дав оцінки тому, чи містить спірний договір сторін умови про те, що вони відмовилися від застосування до договірних правовідносин наведений Закон про оренду, з огляду припису частини четвертої статті 1 цього Закону, що оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.

У порядку виконання вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) не з'ясували судові інстанції належним чином і питання про те, чи входять до складу комплексу технологічних установок, переданих у користування відповідачу, приміщення.

Водночас, з огляду правової природи спірного договору, судам слід було більш ретельно з'ясувати і питання стосовно того, з якого моменту спірний договір вважався укладеним.

Отже, з огляду викладеного, ухвалені судові рішення визнати законними і обґрунтованими не можна.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, ретельно з'ясувати дійсні обставини справи, обґрунтованість вимог позивача і заперечень відповідача і відповідно до вимог закону вирішити спір.

З огляду викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2003 р. та рішення господарського суду Полтавської області від 09.09.2002 року скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.