Тип: Ухвала
№ 29-у(II)/2025
Дата: 17 вересня 2025 р.
Статус: Не визначено
УХВАЛА
ДРУГОГО СЕНАТУ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Мазурика Святослава Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України
Київ
17 вересня 2025 року
№ 29-у(II)/2025
Справа № 3-32/2025(61/25)
Другий сенат Конституційного Суду України у такому складі:
Юровська Галина Валентинівна - головуючий,
Водянніков Олександр Юрійович,
Городовенко Віктор Валентинович,
Лемак Василь Васильович,
Первомайський Олег Олексійович,
Різник Сергій Васильович - доповідач,
розглянув на засіданні питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Мазурика Святослава Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача Різника С.В. та дослідивши матеріали справи, Другий сенат Конституційного Суду України
установив:
1. Мазурик С.В. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням (вх. № 18/61 від 24 лютого 2025 року) визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - Кодекс).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 339 Кодексу суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо „після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними“.
Суб'єкт права на конституційну скаргу вважає, що оскаржуваний припис Кодексу не відповідає частині першій статті 8, пунктам 3, 8 частини другої статті 129 Конституції України.
Обґрунтовуючи твердження щодо неконституційності пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу, Мазурик С.В. посилається на приписи Конституції України, на рішення Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, на приписи Кодексу, Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, а також на судові рішення у його справі та у справах інших осіб.
2. Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї документів і матеріалів випливає таке.
2.1. Мазурик С.В. з 31 березня 2015 року працював в органах прокуратури, а з 14 грудня 2015 року обіймав посаду прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 міста Києва.
Кадрова комісія з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора (далі - Комісія) рішенням „Про накладення дисциплінарного стягнення“ від 1 квітня 2021 року № 64дп-21 ухвалила притягнути Мазурика С.В. до дисциплінарної відповідальності та накласти на нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури.
Київська міська прокуратура наказом „Про застосування дисциплінарного стягнення“ від 13 квітня 2021 року № 992к звільнила з 13 квітня 2021 року прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 міста Києва Мазурика С.В. з посади в органах прокуратури.
2.2. Мазурик С.В. оскаржив у судовому порядку зазначене рішення Комісії та наказ Київської міської прокуратури про застосування дисциплінарного стягнення, просив визнати їх протиправними, скасувати, поновити його на посаді та стягнути з Київської міської прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 3 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року, в задоволенні позовних вимог відмовив.
Мазурик С.В. оскаржив до Верховного Суду рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і зазначив підставою для подання касаційної скарги, зокрема, пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу.
2.3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 2 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Мазурика С.В., проте ухвалою від 24 жовтня 2024 року закрив це провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу, оскільки встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду та на які посилався Мазурик С.В. у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
У резолютивній частині ухвали Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року зазначено, що вона „набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає“.
2.4. Мазурик С.В. 15 листопада 2024 року повторно звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, однак поза межами строку на касаційне оскарження.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30 грудня 2024 року відмовив у відкритті касаційного провадження, визнавши неповажними зазначені Мазуриком С.В. підстави пропуску строку на подання касаційної скарги, мотивуючи своє рішення, зокрема, тим, що Мазурик С.В. право на касаційне оскарження „реалізував шляхом подання касаційної скарги на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому законодавець надав можливість суду касаційної інстанції закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд встановить, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Процесуальним законодавством не передбачено, що після закриття касаційного провадження перебіг строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції розпочинається заново і учасник справи має безумовне право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Також не передбачено повторного подання нової касаційної скарги. Водночас законодавець наділив особу, яка подала касаційну скаргу, правом доповнити чи змінити касаційну скаргу протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень (стаття 337 Кодексу адміністративного судочинства України)“.
3. Другий сенат Конституційного Суду України, розв'язуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі у зв язку з постановленням неодностайно Третьою колегією суддів Другого сенату Конституційного Суду України Ухвали від 9 вересня 2025 року № 133-3(II)/2025 про відмову у відкритті конституційного провадження в цій справі на підставі пункту 4 статті 62 Закону України „Про Конституційний Суд України“, виходить із такого.
3.1. Відповідно до статті 77 Закону України „Про Конституційний Суд України“ конституційна скарга є прийнятною за умов її відповідності вимогам, визначеним статтями 55, 56 цього закону, та якщо, зокрема, з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосовано закон України (його окремі приписи), сплинуло не більше трьох місяців (абзац перший, пункт 2 частини першої); якщо суб'єкт права на конституційну скаргу пропустив строк подання конституційної скарги у зв'язку з тим, що не мав повного тексту судового рішення, він має право висловити у конституційній скарзі клопотання про поновлення пропущеного строку (частина третя).
3.1.1. Другий сенат Конституційного Суду України звертає увагу на такі обставини: ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року, якою було закрито касаційне провадження у справі Мазурика С.В., набрала законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає; зазначена ухвала є процесуальним актом, яким завершився касаційний розгляд справи за вперше поданою касаційною скаргою Мазурика С.В.; у відкритті касаційного провадження за повторно поданою касаційною скаргою Мазурика С.В. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відмовив ухвалою від 30 грудня 2024 року, зокрема, з огляду на те, що своє право на касаційне оскарження він уже реалізував.
На підставі статті 77 Закону України „Про Конституційний Суд України“, зважаючи на сукупність зазначених обставин, саме ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року є остаточним судовим рішенням у справі суб'єкта права на конституційну скаргу.
Отже, перебіг тримісячного строку для подання конституційної скарги розпочався 24 жовтня 2024 року, тому Мазурик С.В. мав реалізувати своє право на звернення до Конституційного Суду України до 24 січня 2025 року.
3.1.2. Мазурик С.В. уперше подав конституційну скаргу засобами поштового зв'язку 24 січня 2025 року. Ця конституційна скарга надійшла до Конституційного Суду України 29 січня 2025 року і була зареєстрована за вх. № 18/30. У зв'язку з тим, що конституційна скарга за формою не відповідала вимогам Закону України „Про Конституційний Суд України“, керівник Секретаріату Конституційного Суду України листом від 30 січня 2025 року повернув її Мазурику С.В. з відповідними роз'ясненнями.
Суб'єкт права на конституційну скаргу, усунувши недоліки, зазначені в листі керівника Секретаріату Конституційного Суду України, 18 лютого 2025 року вдруге звернувся засобами поштового зв'язку з конституційною скаргою, яка надійшла до Конституційного Суду України 24 лютого 2025 року і була зареєстрована за вх. № 18/61.
3.1.3. Розв'язуючи питання щодо можливості поновлення пропущеного строку подання конституційної скарги, Другий сенат Конституційного Суду України виходить із такого.
Конституція України гарантує кожному право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених Конституцією України, та у порядку, визначеному законом (частина четверта статті 55), та встановлює, що Конституційний Суд України розв'язує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України (перше речення статті 1511).
Європейська Комісія „За демократію через право“ (Венеційська Комісія) у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25-26 березня 2011 року [CDL-AD(2011)003rev], визначила одним із безумовних складників правовладдя доступ до правосуддя в особі незалежних і безсторонніх судів (§ 41), а в Спеціальному дослідженні „Мірило правовладдя“ [CDL-AD(2016)007] визначила, що конституційне судочинство є складником доступу до правосуддя, та зазначила, що критеріями перевіряння, чи забезпечено конституційне судочинство в державах, де передбачено конституційний нагляд (що його здійснюють спеціалізовані конституційні суди чи верховні суди), є, зокрема, відповідь на таке питання: чи має особа дієвий доступ до конституційного судочинства, зокрема, в питаннях загальних актів (пункт II.E.3).
З огляду на наведене Другий сенат Конституційного Суду України зазначає, що з приписів частини першої статті 8, частини четвертої статті 55, статті 1511 Конституції України випливає, що механізм індивідуального доступу особи до конституційного судочинства має бути дієвим. Дієвість цього механізму можна забезпечити, зокрема, керуючись принципом in dubio pro homine (найбільш сприятливого для людини тлумачення закону) у розв'язанні питання щодо дотримання суб'єктом права на конституційну скаргу строків звернення до Конституційного Суду України.
Розв'язання цього питання для цілей прийнятності конституційної скарги має відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи і відповідати конституційній вимозі забезпечення ефективності та дієвості конституційного права на звернення до Конституційного Суду України з конституційною скаргою.
Частина третя статті 77 Закону України „Про Конституційний Суд України“ безпосередньо пов'язує можливість поновлення пропущеного строку звернення з конституційною скаргою з такою обставиною, як відсутність повного тексту судового рішення, і за наявності висловленого в конституційній скарзі відповідного клопотання.
На основі системного тлумачення приписів Закону України „Про Конституційний Суд України“ та Конституції України, ураховуючи пріоритетну мету забезпечення дієвості індивідуального доступу особи до конституційного судочинства, Другий сенат Конституційного Суду України висновує, що Конституційний Суд України не обмежений виключно приписами частини третьої статті 77 Закону України „Про Конституційний Суд України“ та може поновити пропущений строк звернення з конституційною скаргою і з інших підстав.
Так, згідно з частиною третьою статті 57 Закону України „Про Конституційний Суд України“ якщо конституційна скарга (подана в межах тримісячного строку) за формою не відповідає вимогам цього закону, керівник Секретаріату Конституційного Суду України повертає її суб'єкту права на конституційну скаргу; повернення конституційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до Конституційного Суду України з дотриманням вимог цього закону.
Повторне звернення з конституційною скаргою після усунення недоліків протягом розумного строку, але поза межами вимог, установлених пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України „Про Конституційний Суд України“, є підставою для поновлення пропущеного строку подання конституційної скарги.
Отже, з огляду на те, що Мазурик С.В. вперше звернувся до Конституційного Суду України з конституційною скаргою протягом трьох місяців із дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосовано оскаржуваний припис Кодексу, без зволікань у межах розумного строку усунув недоліки поданої конституційної скарги та повторно надіслав скаргу, яка за формою відповідає вимогам Закону України „Про Конституційний Суд України“, Другий сенат Конституційного Суду України вважає, що строк звернення з конституційною скаргою підлягає поновленню.
3.2. Конституційна скарга є прийнятною за умов її відповідності вимогам, визначеним, зокрема, статтею 55 Закону України „Про Конституційний Суд України“ (абзац перший частини першої статті 77).
Згідно з пунктом 6 частини другої статті 55 Закону України „Про Конституційний Суд України“ конституційна скарга має містити обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих приписів) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону.
3.2.1. Суб'єкт права на конституційну скаргу, обґрунтовуючи невідповідність пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу частині першій статті 8, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України в аспекті дотримання принципу легітимних очікувань щодо права на касаційне оскарження судового рішення, наводить порівняльний аналіз приписів Кодексу щодо „процесу прийняття до розгляду, залишення без руху та повернення заяв (скарг) в адміністративних судах усіх інстанцій“ та суб єктивне бачення дій суду касаційної інстанції під час розв'язання питання щодо відкриття чи відмови у відкритті касаційного провадження. Однак наведене не є обґрунтуванням тверджень щодо неконституційності пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу.
3.2.2. Обґрунтовуючи невідповідність оскаржуваного припису Кодексу вимогам юридичної визначеності, Мазурик С.В. твердить, що „пункт 5 ч. 1 ст. 339 КАС України не враховує та суперечить регулюванню ч. 3 ст. 341 КАС України, тим самим звужує межі перегляду судом касаційної інстанції, виключаючи необхідність дослідження релевантних правових висновків, які були сформовані після подання особою касаційної скарги“, а також зазначає, що „постановлення касаційним судом ухвали про закриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 339 КАС України фактично свідчить про допущення судом помилки під час вирішення питання про відкриття провадження, яка є наслідком поверхневого дослідження обставин справи та неналежного аналізу подібності правовідносин у справах, в яких Верховним Судом сформульовано обов'язкові до застосування правові висновки“, та доходить висновку, що „спірна норма як за свого буквального тлумачення у зв'язку з нормою ч. 3 ст. 341 КАС України, так і за наслідками практичного застосування касаційним адміністративним судом у справі <...> обмежує право особи на касаційне оскарження рішення суду, що суперечить п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України“.
Тобто суб'єкт права на конституційну скаргу вказує на те, що оскаржуваний припис Кодексу суперечить іншому припису Кодексу, а також висловлює незгоду з судовими рішеннями у його справі, діями суду касаційної інстанції під час ухвалення судових рішень про відкриття касаційного провадження та про його закриття, що не можна вважати обґрунтуванням тверджень щодо неконституційності пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу.
3.2.3. Також, обґрунтовуючи невідповідність оскаржуваного припису Кодексу пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, суб'єкт права на конституційну скаргу цитує юридичні позиції Конституційного Суду України щодо права на касаційне оскарження судового рішення, сформульовані в рішеннях Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 № 11-рп/2007, від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011, від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015, тобто в період чинності статті 129 Конституції України в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)“ від 2 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон № 1401).
Другий сенат Конституційного Суду України з цього приводу зазначав, що цитування приписів Конституції України та посилання на юридичні позиції Конституційного Суду України, викладені в рішеннях, що їх Конституційний Суд України ухвалив у період чинності статті 129 Конституції України в редакції до внесення змін Законом № 1401, не є обґрунтуванням тверджень щодо невідповідності приписів Кримінального процесуального кодексу України приписам статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України [абзац одинадцятий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Ухвали від 20 жовтня 2021 року № 5-уп(II)/2021]; в розумінні пункту 6 частини другої статті 55 Закону України „Про Конституційний Суд України“ обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих приписів) не можна здійснювати із посиланням на юридичні позиції, сформульовані щодо приписів Конституції України, зміст яких зазнав суттєвих змін [абзац перший підпункту 3.3.2 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Ухвали від 9 жовтня 2024 року № 75-у(II)/2024].
3.2.4. З огляду на зазначене Другий сенат Конституційного Суду України висновує, що Мазурик С.В. не навів обґрунтування тверджень щодо неконституційності пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу, обмежившись посиланням на юридичні позиції Конституційного Суду України, викладені в рішеннях, що їх Конституційний Суд України ухвалив у період чинності статті 129 Конституції України в редакції до внесення змін Законом № 1401, аналізом приписів Кодексу щодо процесу прийняття до розгляду, залишення без руху та повернення заяв (скарг) в адміністративних судах усіх інстанцій, висловленням незгоди з судовими рішеннями в його справі та діями суду касаційної інстанції під час ухвалення судових рішень про відкриття касаційного провадження та про його закриття.
Отже, Мазурик С.В. не дотримав вимог пункту 6 частини другої статті 55 Закону України „Про Конституційний Суд України“, що є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 4 статті 62 цього закону - неприйнятність конституційної скарги.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 8, 55, 147, 1511, 153 Конституції України, на підставі статей 7, 32, 36, 55, 56, 62, 67, 77, 83, 86 Закону України „Про Конституційний Суд України“, відповідно до § 45, § 54 Регламенту Конституційного Суду України Другий сенат Конституційного Суду України
постановив:
1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Мазурика Святослава Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України на підставі пункту 4 статті 62 Закону України „Про Конституційний Суд України“ - неприйнятність конституційної скарги.
2. Ухвала Другого сенату Конституційного Суду України є остаточною.
ДРУГИЙ СЕНАТ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
{Окрема думка судді Олександра Водяннікова стосовно Ухвали}