Про стягнення збитків

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2004 Справа N 41/291

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 23.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:

головуючого Перепічая В.С.

суддів: Невдашенко Л.П. Вовка І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт", м. Севастополь

на постанову від 24.02.2004 Київського апеляційного господарського суду

у справі N 41/291 господарського суду м. Києва

за позовом Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт", м. Севастополь

до Севастопольської міської державної адміністрації, м. Севастополь

Севастопольської міської ради, м. Севастополь

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Міністерство юстиції України, м. Київ

Міністерство транспорту України, м. Київ

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явилися

від відповідача - Левківський О.П.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт" звернулося до суду з позовом про стягнення з Севастопольської міської державної адміністрації та Севастопольської міської ради збитків на загальну суму 3 785 103,22 грн.

До винесення рішення позивач збільшив розмір позовних вимог і просив стягнути з відповідачів солідарно 4 112 320,97 грн. збитків.

Рішенням господарського суду м. Києва від 15.04.2003 відмовлено у позові Державному підприємству "Севастопольський морський торговельний порт" до Севастопольської міської державної адміністрації, Севастопольської міської ради, 3-ої особи на стороні відповідача - Міністерства юстиції України, 3-ої особи на стороні позивача - Міністерства транспорту України про стягнення 3 785 103,22 грн.

Суд мотивував своє рішення тим, що позивач не був позбавлений права оскаржити Розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації N 2521-р від 28.11.1996 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів та вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті" у встановленому законом порядку, крім того, позивачем не доведено, що зазначена шкода, заподіяна позивачеві винними діями Севастопольського міської державної адміністрації.

Стаття 7 Закону України "Про транспорт" ( 232/94-ВР ) передбачає можливість відшкодування транспортним підприємствам збитків за безоплатне перевезення пільгових категорій громадян, в міському бюджеті передбачена стаття видатків на компенсацію витрат, пов'язаних з перевезенням пільгових категорій громадян на водному транспорті.

Суд зазначає, що рішеннями Севастопольської міської ради N 165 від 01.03.1999, N 468 від 20.04.2000, N 667 від 19.02.2001, N 1070 від 31.01.2002 передбачена компенсація витрат, пов'язаних з перевезенням пільгових категорій громадян на водному транспорті. Таким чином, за період з 1999 по 2002 р. в міському бюджеті м. Севастополя було передбачено 3 600 000,00 грн. на компенсацію оплати пільгового проїзду окремих категорій громадян на водному транспорті. Тому вимога позивача щодо стягнення шкоди у порядку ст.ст. 440, 442 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) з Севастопольської міської ради задоволенню не підлягає.

Щодо солідарного стягнення з відповідачів завданої позивачу шкоди, то позивач не довів належним чином за якою методикою, яким чином та відповідно до якого нормативного акту визначено розмір шкоди, в якому саме розмірі необхідно відшкодувати цю шкоду з кожного відповідача. Солідарні зобов'язання, відповідно до вимог цивільного законодавства України, зазначає суд, виникають тоді, коли вони передбачені договором, встановлені законом чи іншими правовими актами.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2004 залишено без змін рішення господарського суду м. Києва від 15.04.2003 з тих же підстав.

Оскаржуючи постанову апеляційного суду та рішення господарського суду скаржник просить їх скасувати повністю і прийняти нове рішення, стягнути з відповідачів на користь Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" 4 112 320,97 грн. заподіяну шкоду, яка виразилася в регулюванні відповідачами тарифів і невиплатою коштів на компенсацію різниці в тарифах, а також невиплатою компенсації затрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, в результаті чого порт затратив на ці цілі власні кошти.

Скаржник зазначає, що при винесенні постанови апеляційним судом порушено норми матеріального права, а саме Закон України "Про ціни та ціноутворення" ( 507-12 ), Закон України "Про місцеві державні адміністрації" ( 586-14 ), Закон України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), ст.ст. 440, 442 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

На обґрунтування позовних вимог, Севастопольський морський торговельний порт послався на Розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 28.11.96 за N 2521-р "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті".

Зазначеним розпорядженням встановлено також тарифи на одну поїздку морським транспортом на внутрішніх маршрутах.

Місцевим та апеляційним судами встановлено, що зазначене Розпорядження прийнято на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.95 за N 109 ( 109-95-п ) "Про уточнення повноважень центральних органів державної виконавчої влади, Уряду Автономної Республіки Крим і виконавчих комітетів міських Рад у галузі ціноутворення". Однак, вказана постанова не передбачала права Севастопольської міської державної адміністрації встановлювати тарифи на одну поїздку морським транспортом на внутрішніх маршрутах.

Постанова Кабінету Міністрів України за N 109 ( 109-95-п ) від 13.03.95 втратила чинність з 23.01.97. Разом з тим, тарифи на перевезення пасажирів морським транспортом, як стверджує позивач, з 1996 року не переглядалися.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, судові інстанції вказали на те, що оскільки Постанова Кабінету Міністрів України від 13.02.95 за N 109 ( 109-95-п ) не надавала права Севастопольській міській державній адміністрації встановлювати тарифи на перевезення пасажирів морським транспортом, то п. 2 Розпорядження за N 2521 від 28.11.96 прийнято поза межами повноважень Севастопольської міської державної адміністрації. У зв'язку з чим, позивач не був позбавлений можливості оскаржити у встановленому законом порядку такий акт, тим більше, що підстави прийняття Розпорядження за N 2521 від 28.11.96 втратили чинність з 23.01.97.

Таким чином судами не встановлено обставин які свідчили б про заподіяння збитків Севастопольському морському торговельному порту неправомірними діями Севастопольської міської державної адміністрації в галузі адміністративного управління.

Відповідно до вимог Закону України "Про транспорт" ( 232/94-ВР ), який передбачає можливість відшкодування транспортним підприємствам збитків за безоплатне перевезення пільгових категорій громадян в бюджеті м. Севастополя передбачена стаття видатків на компенсацію цих витрат.

У 1999 році ці видатки складали 2100 тис. грн., у 2000 році - 500 тис. грн., у 2001 році - 500 тис. грн., у 2002 році - 500 тис. грн., а всього за 1999- 2002 роки сума відшкодування транспортним підприємствам складала 3 600 000,00 грн.

Згідно ст. 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад.

Зважаючи на викладене суди обґрунтовано відмовили позивачу у стягненні шкоди на підставі ст.ст. 440, 442 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).

Посилання скаржника в касаційній скарзі на порушення апеляційною інстанцією норм матеріального права не знайшли свого підтвердження.

За таких обставин колегія суддів вважає, що господарський суд та апеляційна інстанція дійшли обґрунтовано висновку про відмову Державному підприємству "Севастопольський морський торговельний порт" у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2004 у справі N 41/291 без змін.