Про стягнення коштів та про визнання договору страхування недійсним

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2004 Справа N 74/19-02/22/12-03

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кривди Д.С.,

суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Акціонерна страхова компанія "Енергополіс"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2003 р. та на рішення від 31.10.2003 р.

у справі N 74/19-02/22/12-03 господарського суду Київської області

за позовом ВАТ "Акціонерна страхова компанія "Енергополіс"

до Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС"

про стягнення 667998,05 грн.

за зустрічним позовом Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС"

до ВАТ "Акціонерна страхова компанія "Енергополіс"

про визнання договору страхування недійсним

за участю представників сторін

від позивача: Сидоренко А.О., дов. N 902-04/135 від 01.05.2004 р. Стороженко Б.В., дов. N 902-03/210 від 04.08.2003 р.

від відповідача: Мирошниченко А.М., дов. N 39/98-819 від 10.02.04 Бонюк О.П., дов. N 39/97-820 від 10.02.2004 р. Апанасенков І.М., дов. N 2068 від 22.08.2001 р.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна страхова компанія "Енергополіс" звернулася до господарського суду Київської області з позовом до Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЄС" про стягнення 667998,05 грн.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем зобов'язання по сплаті страхових внесків з 30.12.99 р., передбачених договором страхування N 025-97/05 від 08.05.97 р., укладеним сторонами у справі на підставі постанови Кабінету Міністрів України N 232 ( 232-95-п ) від 03.04.95 р. "Про затвердження положення про порядок і умови обов'язкового особистого страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд)". Надалі договір пролонговано додатковими угодами N 1 від 16.11.98 р. і N 2 від 12.05.99 р.

Позивач на підставі ст.ст. 161, 162, 214 ЦК України ( 435-15 ), п. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) нарахував до стягнення суму боргу з індексом інфляції та 3 проценти річних з суми, що становить загальну суму стягнення 667998,05 грн.

Відповідач позов не визнав посилаючись на невідповідність договору чинному законодавству, що регулює обов'язкове особисте страхування членів добровільних пожежних дружин, та достроковим припиненням договору з моменту закінчення строку для внесення страхової суми.

29.05.2002 р. відповідач подав зустрічний позов про визнання недійсним згідно ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) договору страхування N 025-97/05 від 08.05.97 р. через порушення вимог ст. 15 Закону України ( 85/96-ВР ) щодо особистого страхування працівників відомчої і сільської пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин, що полягає у відсутності у договорі визначення переліку застрахованих осіб, поняття для сторін об'єкту страхування, кола страхових випадків, страхової суми, страхового тарифу та порушення припису ст. 30 Закону України щодо розміру страхової суми та тарифів, які обраховані не у відповідності до цієї нормою Закону.

У відгуку на зустрічний позов первісний позивач просить у задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на необґрунтованість підстав визнання договору недійсним, на наявність у договорі усіх суттєвих умов передбачених законодавством та умов запропонованих відповідачем і узгоджених сторонами, що підтверджується змістом укладених угод і розрахунків.

Справа розглядалася судами першої і апеляційної інстанцій, та постановою касаційної інстанції - Вищого господарського суду України - від 12.11.2002 р. рішення господарського суду Київської області від 27.06.2002 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2002 р. було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції за неповнотою з'ясування усіх суттєвих обставин у справі.

ДСП "Чорнобильська АЕС" при новому розгляді заявило додаткову вимогу про стягнення з ВАТ "АСК "Енергополіс" усього отриманого за договором - 1672077,89 грн. та відшкодування судових витрат.

Повторно здійснивши новий розгляд справи суд першої інстанції (суддя Самусенко С.С.) рішенням від 31.10.2003 р. у задоволені первісного позову відмовив, а зустрічний позов задовольнив частково, визнавши недійсним договір страхування N 025-97/05 від 08.05.1997 р., а в частині повернення сплачених відповідачем страхових внесків відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач і відповідач при укладанні угоди визначили розмір страхової суми, невідповідний чинному законодавству, а також відсутністю суттєвих умов, визначених законом, тому договір є недійсним згідно ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ). Оскільки відповідач перераховував страхові внески після припинення дії договору, суд визнав, що ці суми сплачені не на виконання договору і поверненню за правилом ст. 48 ЦК УРСР цих сум не може бути здійснено.

Зустрічний позов в частині визнання недійсним угоди суд задовольнив, пославшись на висновки первісного позову, а в частині повернення сум, зазначених у зустрічному позові, визнав згідно ст. 469 ЦК УРСР ( 1540-06 ) пропущеним строк позовної давності з урахуванням оплати частки суми позову - 287141 грн. векселем.

Постановою від 11.12.2003 р. Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Пантелієнка В.О. - головуючого, Дикунської С.Я., Нечитайла О.М.) рішення у справі залишив без змін, погодившись із висновками суду першої інстанції з урахуванням вимог апеляційної скарги та відсутністю оскарження рішення в частині зустрічного позову відповідачем.

Ухвалою від 19.04.2004 р. Вищий господарський суд України за касаційною скаргою ВАТ АСК "Енергополіс" порушив касаційне провадження у справі.

У касаційній скарзі заявлена вимога про скасування прийнятих у справі рішення і постанови та задоволення первісного позову, як відповідного законодавству, що регулює страхування членів добровільної пожежної дружини (охорони).

Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., пояснення представників сторін, які підтримали свої доводи, викладені у матеріалах справи, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню частково, а касаційна скарга задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про пожежну безпеку" ( 3745-12 ) працівники відомчої пожежної охорони та члени добровільних пожежних дружин підлягають обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі (смерті) або поранення (контузій, травми або каліцтва, захворювання, одержаних під час ліквідації пожежі або наслідків аварії) у розмірі десятирічної заробітної плати за посадою, яку вони займають чи займали, за рахунок підприємств, на яких вони створені.

Порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Сторони у справі, як встановили суди першої та апеляційної інстанції, уклавши договір страхування від 08.05.97 р. N 025-97/05, не укладали його на виконання ст. 30 Закону України "Про пожежну безпеку" ( 3745-12 ), оскільки договір не мав посилань на конкретних осіб, які підлягають обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі (смерті) або поранення (контузій, травми або каліцтва, захворювання, одержаних під час ліквідації пожежі або наслідків аварії) у розмірі десятирічної заробітної плати за посадою, працівників відомчої пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин.

Відповідно до ст. 41 ЦК УРСР ( 1540-06 ) угодами визнаються дії організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Договір страхування від 08.05.97 р. N 025-97/05 не містить дій сторін, спрямованих на виникнення обов'язкового особистого страхування працівників відомчої пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин, на виконання закону, оскільки відповідно ст. 15 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, чи на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі, а сторони, уклавши цей договір, не вказали осіб, визначених страхувальником, чи на користь яких укладено договір страхування.

Без визначення застрахованої особи договір страхування суперечить ст. 30 Закону України "Про пожежну безпеку" ( 3745-12 ) та ст. 15 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ).

Судами встановлено, що на момент укладання договору страхувальник протягом двох років не сплачував страхових внесків, що згідно ст. 17 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) (договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування) свідчить про не набрання чинності договорами та додатковими угодами укладеними у 1997-1998 р., зважаючи на п. 14 договору.

Таким чином, вимоги позивача щодо дії договору у 1997-1998 рр. не підлягали задоволенню.

У 1999 р. відповідач не узгодив перелік осіб згідно п. 4 договору та не сплатив суму, зазначену у договорі, тому договір також не набрав чинності.

Оскільки договір не набрав чинності, вимога позивача не підлягала задоволенню за невідповідністю ст. 17 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ). З цієї ж підстави висновок судових інстанцій про невідповідність договору закону є помилковим і в цій частині мотиви відмови у задоволені позову суперечать обставинам у справі.

Отже, задовольняючи частково зустрічний позов, суди першої і апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку, оскільки вимога по зустрічному позову суперечила ст. 17 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) та п. 14 договору.

Вимоги про повернення сплачених сум у зустрічному позові заснована на наслідках угоди недійсною. Така вимога не підлягала задоволенню щодо договору, який не набув чинності і розрахунки здійсненні на його виконання є предметом інших позадоговірних відносин, які не є предметом цієї справи.

Слід зазначити, що відповідач у зустрічному позові послався на невиконання своїх обов'язків позивачем, що свідчить про упереджене його ставлення до виконання законів, які позивач ухилився виконати, не забезпечивши у 1997-1999 рр. страхування працівників відомчої пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин, що згідно ст. 5 ЦК УРСР ( 1540-06 ) позбавляє його права на охорону його цивільних прав.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення і постанова підлягають скасуванню в частині визнання недійсним договору страхування від 08.05.97 р. N 025-7/05, а зустрічний позов слід визнати таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись, ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 31.10.2003 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2003 р. по справі N 74/19-02/22/12-02-03/16 в частині визнання договору страхування від 08.05.97 р. N 025-97/05 недійсним скасувати, в решті рішення і постанову залишити без змін.

3. У задоволенні зустрічного позову в частині визнання договору страхування від 08.05.97 р. N 025-97/05 недійсним відмовити.