Тип: Ухвала
Дата: 23 березня 2004 р.
Статус: Не визначено
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
УХВАЛА
23.03.2004
(Витяг)
Маньківський районний суд Черкаської області вироком від 6 червня 2003 р. засудив К. за ст. 116 КК ( 2341-14 ) на п'ять років позбавлення волі. На підставі п. "ж" ст. 1 Закону від 5 липня 2001 р. N 2593-III ( 2593-14 ) "Про амністію" його звільнено від покарання. З К. на користь С. на відшкодування моральної шкоди постановлено стягнути 15 тис.грн.
Справу щодо П., якого обвинувачували за ч. 1 ст. 396 КК ( 2341-14 ), постановою цього ж суду закрито внаслідок зміни обстановки.
Апеляційний суд Черкаської області постановою від 28 липня 2003 р. на підставі п. 9 ст. 348 КПК ( 1003-05 ) відмовив у прийнятті апеляції представника потерпілої.
К. визнано винним у тому, що він під час сварки на грунті неприязних стосунків, перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок тяжкої образи з боку потерпілої М., задушив її.
У касаційній скарзі дочка загиблої - потерпіла М.С. - порушила питання про скасування судових рішень і направлення справи на нове розслідування, оскільки вважала, що органи досудового слідства й суд допустили істотні порушення кримінально-процесуального закону, зокрема не додержали її прав як потерпілої, не ознайомивши з матеріалами кримінальної справи після закінчення досудового слідства та не повідомивши про день слухання справи в суді. Потерпіла також посилалась на незаконність проведення психологічної експертизи засудженого та неправильність застосування кримінального закону й закону про амністію.
Перевіривши матеріали справи й наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про необхідність частково задовольнити скаргу.
Як убачається з матеріалів справи, дочки загиблої - С.Т. і М.С. - були визнані в цій справі потерпілими, про що слідчий виніс відповідні постанови. С.Т. доручила П. бути її представником у суді з усіма правами, наданими позивачу, відповідачу, третій особі та потерпілому. Однак фактично слідчий допустив П. до участі в справі тільки як представника цивільного позивача. Це призвело до того, що після змін прокурором обвинувачення в судовому засіданні й винесення ним постанови про перекваліфікацію дій підсудного суд, на порушення ст. 277 КПК ( 1003-05 ), не з'ясував належним чином думку потерпілих про зміну обвинувачення та не роз'яснив їм і представнику С.Т. право підтримувати обвинувачення в раніше пред'явленому обсязі, що є істотним порушенням прав потерпілих.
До того ж у матеріалах справи немає даних про те, що потерпілим повідомили про день слухання справи в суді першої інстанції, що унеможливило їх присутність і потягло порушення ст. 267 КПК ( 1003-05 ).
Крім того, у матеріалах кримінальної справи є висновки судово-психіатричної та психологічної експертиз, які суперечать один одному. При цьому суд у вироку не навів переконливих мотивів того, чому в основу останнього покладено висновок саме психологічної експертизи.
З урахуванням викладеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 6 червня 2003 р. щодо К. скасувала і направила справу на новий судовий розгляд, зазначивши, що під час нього необхідно надати потерпілим право виступати рівноправними учасниками процесу, встановити статус представника потерпілої, а за необхідності призначити комплексну судову психолого-психіатричну експертизу.