Про визнання рішення товариства частково незаконним та відшкодування моральної шкоди

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

14.10.2004

Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом К-о Н.В. та К-а В.А. до ТОВ "К.", третя особа - виконавчий комітет Козіївської сільської ради, про визнання рішення товариства частково незаконним та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2001 року позивачі, звернувшись до суду з указаним позовом, просили визнати частково незаконним рішення засновників товариства від 29.10.2001 про передачу в комунальну власність лише деяких квартир у будинку <...> в с. Козіївка Краснокутського району Харківської області, посилаючись на те, що квартира N*, в якій вони проживають, безпідставно не була передана в комунальну власність. Просили також відшкодувати моральну шкоду.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 28.03.2002 в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18.07.2002 зазначене судове рішення скасовано частково. Визнано незаконним рішення зборів засновників ТОВ "К." від 29.10.2001 в частині відмови в передачі в комунальну власність квартири N* у будинку <...> в с. Козіївка. Зобов'язано ТОВ "К." передати в комунальну власність Козіївської сільської ради квартиру N*.

У поданій касаційній скарзі ТОВ "К." просить скасувати ухвалу апеляційного суду як постановлену з порушенням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що відповідач не зміг обґрунтувати, за яким принципом він передав частину квартир у комунальну власність, а іншу частину залишив за господарством. Таке рішення призвело до порушення прав і законних інтересів наймачів квартир, які не передані в комунальну власність. Оскільки ТОВ "К." згідно з Указом Президента від 09.03.2000 N 398 ( 398/2000 ) прийняло рішення про передачу житлового фонду в комунальну власність, то це рішення повинне поширюватися на весь житловий фонд, а не на його частину.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися неможливо.

Відповідно до ст. 13 Конституції ( 254к/96-ВР ) держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Згідно зі ст. 1 протоколу N 1 ( 994_535 ) Конвенції про захист прав людини та основних свобод ( 995_004 ), яка відповідно до ст. 9 Конституції ( 254к/96-ВР ) є частиною національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Стаття 56 Закону "Про власність" ( 697-12 ) забороняє державним органам втручатися у здійснення власником його правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими актами України додаткові обов'язки чи обмеження.

Судом встановлено, що спірний будинок є власністю ТОВ "К.". За рішенням зборів засновників ТОВ від 29.10.2001 частина квартир у цьому будинку була передана в комунальну власність. Щодо квартири N*, в якій живуть позивачі, то рішення відносно цієї квартири взагалі не приймалося.

Таким чином, резолютивна частина рішення про визнання незаконним рішення зборів засновників ТОВ у частині відмови в передачі в комунальну власність квартири позивачів не відповідає фактичним обставинам справи.

Крім того, виходячи з правового положення спірної квартири, в апеляційного суду не було законних підстав зобов'язувати ТОВ "К." вчиняти дії щодо належного товариству майна без врахування на те його волі.

Указ Президента від 09.03.2000 N 398 ( 398/2000 ) "Про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств", на який послався апеляційний суд, теж не містить положень про позбавлення належного власника майна поза його волею.

Безпідставним є висновок апеляційного суду й про порушення відповідачем прав і законних інтересів позивачів. Останні не позбавлені можливості на придбання займаного ними житла на підставах, передбачених ст. 15 Закону "Про власність" ( 697-12 ).

З урахуванням наведеного Судова палата вважає, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам як матеріального, так і процесуального права.

Разом з тим ухвала апеляційного суду в частині залишення без зміни відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди є законною й обґрунтованою, тому підстав для її скасування у вказаній частині немає.

Керуючись ст. 334 ЦПК України ( 1503-06 ), Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "К." задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18.07.2002 в частині скасування рішення Краснокутського районного суду від 28.03.2002 про відмову в задоволенні позову К-о Н.В. та К-а В.А. до ТОВ "К." щодо передачі в комунальну власність квартири N* <...> у с. Козіївка скасувати, а рішення Краснокутського районного суду від 28.03.2003 в цій частині залишити без зміни.

У решті - судові рішення залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.