Про відшкодування шкоди

СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

24.11.2005

(Витяг)

Франківський районний центр зайнятості (далі - центр зайнятості) м. Львова звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовом до Г. про відшкодування шкоди.

Г. звернулася до суду із зустрічним позовом до центру зайнятості, Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (далі - ДПІ) про поновлення виплати допомоги по безробіттю та відшкодування моральної шкоди.

Франківський районний суд м. Львова рішенням від 2 грудня 2003 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2004 р., відмовив у задоволенні позову центру зайнятості та задовольнив зустрічний позов Г.

За наслідками виявлених недоліків у роботі посадових осіб ДПІ суд постановив окрему ухвалу, залишену без зміни ухвалою апеляційного суду Львівської області.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду України, ДПІ просила скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Центр зайнятості також подав до Верховного Суду України касаційну скаргу і просив скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині відмови у задоволенні його позову та задоволення зустрічного позову в частині поновлення виплати Г. допомоги по безробіттю, посилаючись на невідповідність рішень судів чинному законодавству та наявним у справі доказам.

Суд першої інстанції встановив, що Г. 20 вересня 2002 р. зареєструвалась у відділі реєстрації та ліцензування управління промисловості та підприємництва Львівської міської ради (далі - відділ реєстрації) і 4 жовтня 2002 р. отримала свідоцтво про її державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності, однак в органах податкової інспекції не реєструвалась, печатки не виготовляла, підприємницькою діяльністю не займалася, доходів від такої діяльності не отримувала і в листопаді цього ж року звернулася у відділ реєстрації про скасування своєї реєстрації, а в грудні цього ж року - до ДПІ для отримання довідки про те, що не ставала на облік у податковій інспекції та не відкривала рахунків у банках. У січні 2003 р. центр зайнятості призначив Г. виплату допомоги по безробіттю, а в червні цього ж року таку виплату припинив.

Відмовляючи у задоволенні позову центру зайнятості та задовольняючи зустрічні позовні вимоги Г., суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку з неналежним виконанням посадовими особами ДПІ своїх функціональних обов'язків Г. тривалий час була позбавлена можливості скасувати свою державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності, зазначені дії призвели до незаконного припинення виплати їй допомоги по безробіттю та заподіяли моральну шкоду.

У зв'язку із виявленими під час розгляду справи недоліками у роботі ДПІ суд постановив окрему ухвалу, яка доведена до відома начальника зазначеної податкової інспекції та начальника Державної податкової інспекції у м. Львові для вжиття відповідних заходів.

Проте з висновками суду про задоволення позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди погодитися не можна з таких підстав.

Постановляючи рішення про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 440-1 ЦК ( 1540-06 ) 1963 р., суд усупереч вимогам статей 202-1, 203 ЦПК ( 1502-06 ) 1963 р. належним чином не визначився із характером спірних правовідносин і не з'ясував, якими нормами передбачено відповідальність за неправомірні дії чи бездіяльність посадових осіб державної податкової служби та порядок такого відшкодування.

Апеляційний суд усупереч вимогам ст. 301, ч. 2 ст. 313 ЦПК ( 1503-06 ) 1963 р. достатньою мірою не перевірив доводи апеляційної скарги і залишив рішення суду першої інстанції без зміни.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог Г. про відшкодування моральної шкоди підлягають скасуванню із направленням справи у цій частині на новий розгляд з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ( 1503-06 ) ЦПК.

У решті оскаржувані судові рішення, а також окрема ухвала суду першої інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на викладене та керуючись ст. 336 ЦПК ( 1503-06 ), колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу ДПІ задовольнила частково, а касаційну скаргу центру зайнятості відхилила: рішення Франківського районного суду м. Львова від 2 грудня 2003 р. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2004 р. у частині задоволення позовних вимог Г. до ДПІ про відшкодування моральної шкоди скасувала, справу у цій частині направила на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті зазначені судові рішення, а також окрему ухвалу Франківського районного суду від 2 грудня 2003 р. залишила без зміни.