Тип: Ухвала
Дата: 30 жовтня 2003 р.
Статус: Не визначено
КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
30.10.2003
(Витяг)
Вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 23 квітня 2003 р. Н., засудженого вироком цього суду від 24 грудня 2000 р. за ч. 2 ст. 206 КК ( 2002-05 ) 1960 р. із застосуванням ст. 45 того ж Кодексу на три роки позбавлення волі умовно з іспитовим строком два роки, засуджено за ч. 1 ст. 286 КК ( 2341-14 ) на один рік обмеження волі і на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік. Постановлено стягнути із засудженого на користь потерпілої Ч. 356 грн. на відшкодування матеріальної і 1 тис. 600 грн. - моральної шкоди.
Апеляційний суд Житомирської області вироком від 24 червня 2003 р. вирок районного суду від 23 квітня того ж року в частині обрання покарання скасував, постановив вважати Н. засудженим за ч. 1 ст. 286 КК ( 2341-14 ) до покарання, призначеного судом першої інстанції, на підставі статей 71, 72 КК частково приєднав до цього покарання невідбуте покарання за попереднім вироком і остаточно визначив до відбування три роки три місяці позбавлення волі.
Згідно з вироками Н. 13 серпня 2002 р. приблизно о 9-й годині, керуючи легковим автомобілем, під час роз'їзду із зустрічним автомобілем на порушення вимог пунктів 12.3, 13.3 Правил дорожнього руху (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. N 1306 ( 1306-2001-п ) не розрахував боковий інтервал і вчинив наїзд на велосипедиста Ч., що рухалась у попутному напрямку, внаслідок чого тій було заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Засуджений Н. у касаційній скарзі просив вирок апеляційного суду змінити, а саме пом'якшити покарання, визначивши його без ізоляції від суспільства. При цьому він посилався на те, що злочин вчинив з необережності, вину визнав і розкаявся, вживав заходів до відшкодування шкоди потерпілій, працює, позитивно характеризується.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала скаргу обгрунтованою, пославшись на таке.
Висновок суду про винність Н. у порушенні правил безпеки дорожнього руху, внаслідок якого потерпілій було заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості, грунтується на сукупності досліджених у судовому засіданні доказів, дії засудженого кваліфіковані відповідно до встановлених у справі фактичних обставин злочину, що не оспорюється й у касаційній скарзі.
Апеляційний суд визнав, що міра покарання, призначена районним судом Н. за ч. 1 ст. 286 КК ( 2341-14 ), відповідає вимогам закону, але застосування до засудженого ст. 75 КК є неприпустимим, оскільки він вчинив злочин протягом іспитового строку, встановленого попереднім вироком. Проте такий висновок не грунтується на законі.
Частиною 1 ст. 78 КК ( 2341-14 ) не заборонено повторне застосування ст. 75 КК до осіб, які у період іспитового строку вчинили новий злочин. Не містять категоричної заборони щодо такої можливості і роз'яснення, які Пленум Верховного Суду України дав у п. 10 постанови від 24 жовтня 2003 р. N 7 ( v0007700-03 ) "Про практику призначення судами кримінального покарання".
Враховуючи те, що Н. вчинив новий злочин з необережності і на той час з дня вчинення першого злочину (7 січня 1999 р.) минуло понад три з половиною роки, протягом яких засуджений виключно позитивно характеризувався, працював, а також його молодий вік та стан здоров'я, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала за можливе застосувати до нього ст. 75 КК ( 2341-14 ) і звільнити його від відбування покарання з випробуванням з установленням іспитового строку.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що вироком Андрушівського районного суду від 24 грудня 2000 р. Н. був засуджений за ч. 2 ст. 206 КК ( 2002-05 ) 1960 р. у зв'язку з наявністю в його діях такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як особлива зухвалість.
На день розгляду справи у касаційній інстанції постановою Андрушівського районного суду від 13 жовтня 2003 р. зазначений вирок був приведений у відповідність із КК ( 2341-14 ) 2001 р. - дії Н. перекваліфіковані на ч. 1 ст. 296 цього Кодексу, санкція якої не містить такого покарання, як позбавлення волі. Тому Н. було призначено покарання за зазначеною статтею у виді трьох років обмеження волі і на підставі ст. 75 КК звільнено його від відбування цього покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 71 КК ( 2341-14 ) покарання за сукупністю вироків визначається в межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання, а згідно з ч. 2 ст. 61 КК для обмеження волі цей строк становить п'ять років, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, застосувавши принцип часткового складання покарань, визначила Н. остаточне покарання у виді трьох років трьох місяців обмеження волі і на підставі ст. 75 КК звільнила його від цього покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.