Якщо протягом іспитового строку засуджений вчиняє новий злочин, то відповідно до вимог ч. 4 ст. 71 КК остаточне покарання, призначене йому за сукупністю вироків, має бути більшим від невідбутої частини покарання за попереднім вироком

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

17.06.2003

(Витяг)

Вироком Каховського районного суду Херсонської області від 22 січня 2003 р. Л., раніше судиму за ч. 2 ст. 187 КК ( 2341-14 ) із застосуванням статей 69, 75 цього Кодексу на п'ять років позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком три роки, засуджено за ч. 2 ст. 185 КК на чотири роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків їй остаточно визначено п'ять років позбавлення волі. Постановлено стягнути із засудженої на користь Б. 1 тис. 230 грн. матеріальної і 500 грн. моральної шкоди.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Херсонської області вироком від 1 квітня 2003 р. вирок районного суду у частині призначеного покарання змінила. Л. засуджено за ч. 2 ст. 185 КК ( 2341-14 ) на чотири роки позбавлення волі і на підставі ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків їй остаточно визначено шість років позбавлення волі.

Л. визнана винною в тому, що 28 вересня 2002 р. у приміщенні магазину таємно викрала у Б. гаманець, посвідчення водія і технічний талон на автомобіль ВАЗ 2109, заподіявши йому шкоду на суму 1 тис. 230 грн.

У касаційній скарзі засуджена Л. просила пом'якшити призначене їй покарання з урахуванням того, що вона має на утриманні малолітнього сина і що тяжких наслідків від вчиненого злочину не настало.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що скарга задоволенню не підлягає.

Висновок суду про доведеність винності Л. у вчиненні крадіжки гаманця з грошима та документами на автомобіль у Б. є обгрунтованим, підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів і в касаційній скарзі не оспорюється, її злочинні дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК ( 2341-14 ).

Що стосується призначеного Л. апеляційним судом покарання, то воно відповідає вимогам ст. 71 КК ( 2341-14 ) і роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 16 постанови від 22 грудня 1995 р. N 22 ( v0022700-95 ) "Про практику призначення судами кримінального покарання".

З матеріалів справи вбачається, що 15 липня 2002 р. Л. була засуджена за ч. 2 ст. 187 КК ( 2341-14 ) із застосуванням ст. 75 цього Кодексу на п'ять років позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком три роки, протягом якого вона вчинила новий злочин. Відповідно до ч. 4 ст. 71 КК визначене їй за сукупністю вироків покарання має бути більшим від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Отже, апеляційний суд призначив Л. покарання за сукупністю вироків відповідно до вимог закону.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України підстав для пом'якшення Л. покарання не знайшла, а тому вирок Апеляційного суду Херсонської області від 1 квітня 2003 р. щодо неї залишила без зміни.