Про визнання неукладеним договору купівлі-продажу

СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

14.01.2002

Верховний Суд України, розглянувши касаційні скарги Малого приватного підприємства "Фірма "Барвінок", Акціонерного товариства "Компанія "Капітал" та Акціонерного товариства "Барвінок" у справі за позовом Акціонерного товариства "Сантехмонтаж-60" до Малого приватного підприємства "Фірма "Барвінок", Акціонерного товариства "Компанія "Капітал" та Акціонерного товариства "Барвінок" про визнання неукладеним договору купівлі-продажу від 11 лютого 1992 р. і визнання недійсними договорів від 1 березня 1996 р. та 18 березня 1996 р. ВСТАНОВИВ:

11 лютого 1992 р. між Трестом "Сантехмонтаж-60" та Малим приватним підприємством "Фірма "Барвінок" (далі - фірма "Барвінок") було укладено договір купівлі-продажу частини нежилого приміщення площею 695,6 кв. м на першому поверсі та 688,5 кв. м підвальних приміщень.

1 березня 1996 р. фірмою "Барвінок" це приміщення продане Акціонерному товариству "Компанія "Капітал" (далі - компанія "Капітал"), яке 18 березня 1996 р. уклало аналогічний договір з Акціонерним товариством "Барвінок" (далі - товариство "Барвінок").

Останнім це приміщення було передано до статутного фонду "Виробничо-експлуатаційної компанії" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, яка пред'явила в арбітражному суді Харківської області позов до АТ "Сантехмонтаж-60" про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні приміщенням та виселення.

Після цього 21 грудня 2000 р. Акціонерним товариством "Сантехмонтаж-60" (далі - АТ "Сантехмонтаж-60"), яке є правонаступником тресту "Сантехмонтаж-60", пред'явлено позов в цьому ж суді до фірми "Барвінок", компанії "Капітал" та товариства "Барвінок" про визнання неукладеним договору від 11 лютого 1992 р. між трестом "Сантехмонтаж-60" та фірмою "Барвінок", а також про визнання недійсними договорів купівлі-продажу цього об'єкта від 1 березня 1996 р. між фірмою "Барвінок" і компанією "Капітал" та від 18 березня 1996 р. між компанією "Капітал" і товариством "Барвінок".

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що при укладенні договору від 11 лютого 1992 р. між сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов, зокрема стосовно того, яка ж частина нежилого приміщення мала бути передана покупцю; у договорі відсутні дані про умови передачі покупцю підвального приміщення - платно чи безоплатно. На думку позивача, про неукладення договору свідчить і та обставина, що договором від 25 січня 1994 р., укладеним між регіональним відділенням ФДМ по Харківській області і організацією орендарів орендної спеціалізованої фірми (ОСФ) "Сантехмонтаж-60", нежиле приміщення площею 696,2 кв. м і підвальне приміщення площею 318 кв. м за згаданою адресою було передане ОСФ в безоплатне тимчасове користування; кошти за спірне приміщення від МПП "Фірма "Барвінок" на рахунок тресту не надходили, фірмі воно не передавалося.

МПП "Фірма "Барвінок", АТ "Барвінок", АТ "Компанія "Капітал" позов не визнали, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності та на відповідність вимогам закону укладених договорів.

Ухвалою суду від 10.01.2001 було задоволено клопотання ТОВ "Виробничо-експлуатаційна компанія" про його залучення третьою особою на стороні відповідачів з урахуванням тієї обставини, що спірне приміщення було передано до його статутного фонду і є його власністю.

Рішенням арбітражного суду Харківської області від 24 січня 2001 р. позовні вимоги задоволені.

Постановою голови цього суду від 6 березня 2001 р. рішення суду від 24 січня 2001 р. скасовано і в позові відмовлено.

Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 17 травня 2001 р. постанова голови арбітражного суду Харківської області скасована, а рішення залишено без змін.

Касаційне провадження з перегляду постанови Вищого арбітражного суду України від 17 травня 2001 р. порушено ухвалою Верховного Суду України від 6 листопада 2001 р. за касаційними скаргами фірми "Барвінок", компанії "Капітал" та товариства "Барвінок".

Скарги мотивуються тим, що позивач пропустив строк звернення за захистом порушеного права; після укладення договору купівлі-продажу від 11 лютого 1992 р. він не ніс витрат по утриманню спірного приміщення та по сплаті податків в установленому законодавством порядку; право землекористування ним не було оформлено, відповідні документи видані товариству "Барвінок"; Вищий арбітражний суд України при прийнятті оскаржуваної постанови дійшов безпідставних висновків про необґрунтованість постанови голови арбітражного суду Харківської області від 6 березня 2001 р. та незаконно її скасував.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, Верховний Суд України приходить до висновку, що скарги підлягають задоволенню, а прийняті у справі судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Згідно зі статтею 111-19 ГПК ( 1798-12 ) підставами для скасування постанов Вищого господарського суду України є, зокрема, їх невідповідність Конституції України ( 254к/96-ВР ), інше неправильне застосування норм права.

Оскаржувана постанова та інші судові рішення у справі винесені з порушенням вимог статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) стосовно законності судочинства.

Відповідно до статті 1 ГПК ( 1798-12 ) підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Це право кореспондується з повноваженнями суду щодо захисту цих прав та охоронюваних законом інтересів, які передбачені Законом України "Про господарські суди" ( 1142-12 ).

Частиною другою статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При вирішенні даного спору суд не визначив правову природу спірних відносин і право, яке порушене.

Заявлена позивачем вимога про визнання договору купівлі-продажу спірного об'єкта неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав, передбаченим статтею 6 ЦК ( 1540-06 ) та іншими законами України.

Суд першої інстанції даній обставині не дав належної юридичної оцінки як при прийнятті позовної заяви, так і при розгляді спору по суті.

Окрім того, спірним та таким, що не ґрунтується на вимогах матеріального права і матеріалах справи, є й висновок оспорюваної постанови та рішення суду про недосягнення між сторонами договору згоди з усіх істотних умов договору, оскільки у ньому зазначені істотні для договорів купівлі-продажу умови, зокрема предмет та ціна.

Невиконання умов договору, на що були посилання позивача та суду, не можуть бути підставою для визнання його неукладеним.

Разом з тим судом не дана належна оцінка існуванню між сторонами за договором купівлі-продажу, що визнаний неукладеним, інших договорів, укладених пізніше, зокрема про сумісну діяльність, де передбачається право фірми "Барвінок", у разі виконання договору, на одержання іншої площі (частини) спірного приміщення - лівого крила будинку, для використання під офіс. За позивачем залишалося б інше крило.

Дана обставина може свідчити про зміну сторонами умов первісного договору, припинення зобов'язання за договором, що визнаний судом неукладеним. Однак при розгляді справи по суті згадуваний договір та додаткова угода до нього в матеріалах справи були відсутні.

Допущена судом неповнота дослідження обставин справи призвели до того, що судом не дано ніякої правової оцінки суттєвим обставинам у справі.

Суд при прийнятті позовної заяви також не врахував, що згідно зі статтею 58 ГПК ( 1798-12 ) в одній справі може бути об'єднано кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Прийняті ним до розгляду в одній позовній заяві вимоги не відповідають встановленим законом критеріям об'єднання вимог. Разом з тим судом не задоволено клопотання про об'єднання даної справи зі справою про виселення АТ "Сантехмонтаж-60" зі спірного приміщення, що не сприяло всебічному, повному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи.

Судом не було залучено до участі у розгляді справи регіональне відділення Фонду державного майна України. Оскільки позивач не був власником спірного приміщення, воно не ввійшло до його статутного фонду при приватизації, то таке залучення відповідало б вимогам статті 27 ГПК ( 1798-12 ).

Вищий господарський суд України не надав належного значення цій обставині, не виконав вимоги пункту 3 статті 111-9 та пункту 5 статті 111-10 ГПК ( 1798-12 ) стосовно обов'язковості скасування оскаржуваних до нього судових рішень у справі та направлення справи на новий розгляд суду першої інстанції.

Суд при прийнятті рішень у справі не мотивував незастосування правових наслідків перевищення трестом "Сантехмонтаж-60" повноважень по відчуженню майна, обмеження на що містили установчі документи тресту та на що посилався позивач. Доказів про визнання згаданих документів недійсними в судовому порядку в матеріалах справи немає.

Суди, приймаючи рішення у справі, не встановили, коли ж відбулася передача спірних приміщень (їх частини) покупцю за первісним договором, а звідси - не оцінювали на відповідність вимогам законодавства, яке існувало на момент передачі спірного об'єкта (виникнення права власності у покупця), самого факту відчуження.

У справі відсутні однозначні дані про площу спірних приміщень, їх технічну характеристику. Сторони не надали, а суд не витребував відповідних документів з Бюро технічної інвентаризації.

Судом також не перевірено обставини оплати витрат по утриманню спірних приміщень, сплати земельного податку, плати за користування телефонами в спірному приміщенні, підстави знаходження в ньому двох з відповідачів та правомірності такого перебування при необізнаності позивача щодо укладеного договору.

Непереконливими є і доводи відповідачів, при законності договору 1992 р., стосовно правових підстав такого тривалого знаходження позивача на чужій площі. З'ясування всіх цих обставин могло б сприяти встановленню висновку про дійсні відносини сторін спору та винесенню обґрунтованого рішення.

Вищий господарський суд України, переглядаючи в порядку нагляду постанову голови арбітражного суду Харківської області, скасовуючи її та залишаючи без зміни рішення цього суду, не дав відповідної правової оцінки обґрунтованості вимог позивача про фактичне витребування майна.

Відповідно до статей 48, 50 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) право вимагати усунення будь-яких порушень права та повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння має лише власник.

Чинне законодавство України не надавало позивачу право звертатися до суду за захистом прав або оспорюваних інтересів інших суб'єктів права власності.

Судом не звернуто уваги на те, що вимога про встановлення факту неукладення договору не призводить до поновлення порушених прав. Вона не може бути предметом спору самостійно розглядатися в окремій справі.

Вимога про визнання договору неукладеним є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Такий висновок не суперечить положенням Конституції України ( 254к/96-ВР ), зокрема щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі.

При поновленні строку позовної давності суд виходив з наявності матеріального права на позов та поважності причин пропуску строку, однак такі висновки є спірними, вони недостатньо мотивовані судом, особливо з урахуванням обраних способів захисту порушеного права.

Заявлена ж позивачем вимога не включена законодавцем до статті 83 ЦК ( 1540-06 ), де передбачені вимоги, на які строки позовної давності не поширюються.

Допущена судом неповнота дослідження матеріалів справи та зазначені порушення вимог чинного законодавства призвели до винесення судами незаконних, необґрунтованих судових актів.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17, 111-19, 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:

касаційні скарги Малого приватного підприємства "Фірма "Барвінок", Акціонерного товариства "Компанія "Капітал" та Акціонерного товариства "Барвінок" задовольнити.

Постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 17 травня 2001 р., постанову голови арбітражного суду Харківської області від 6 березня 2001 р. та рішення цього суду від 24 січня 2001 р. скасувати, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.