Позовні вимоги суд приймає до розгляду незалежно від закінчення строку позовної давності, а закінчення цього строку до пред'явлення позову є підставою для відмови в задоволенні позову

ВІЙСЬКОВА СУДОВА КОЛЕГІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

21.04.2004

(Витяг)

У грудні 2003 р. М. звернувся до суду із позовом, який обгрунтував тим, що його неправомірно звільнили з військової служби на підставі підпункту "є" п. 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (затверджене Указом Президента України від 7 листопада 2001 р. N 1053/2001 ( 1053/2001 ), тобто у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту, оскільки укладений між ним та начальником прикордонного загону контракт про проходження військової служби від 3 квітня 2000 р. не містить вказівки про можливість його звільнення з такої підстави. До того ж на службі він характеризувався з позитивної сторони і яких-небудь вчинків, несумісних із її проходженням, не вчиняв. Позивач просив визнати неправомірними наказ Голови Державної прикордонної служби України від 13 серпня 2003 р. N 11-ос у частині звільнення його з військової служби та наказ начальника Могилів-Подільського прикордонного загону від 12 вересня 2003 р. N 14 про виключення зі списків особового складу частини, а також поновити його на військовій службі з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

У судовому засіданні М. просив поновити йому процесуальний строк на звернення до суду, що передбачено положеннями ст. 248-5 ЦПК ( 1502-06 ).

Військовий апеляційний суд Центрального регіону ухвалою від 2 лютого 2004 р. залишив позовну заяву М. без розгляду.

У касаційній скарзі М., не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, просив це рішення скасувати, мотивуючи неправильним застосуванням судом норм процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, Військова судова колегія Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що М. звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірним його звільнення з військової служби, поновити на ній, а також стягнути з відповідачів грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції без з'ясування всіх обставин справи й перевірки обгрунтованості чи безпідставності позовних вимог залишив позовну заяву М. без розгляду лише у зв'язку з пропуском строку на звернення до суду, що передбачений положеннями ст. 248-5 ЦПК ( 1502-06 ). Однак із таким висновком суду погодитись не можна.

За змістом статей 74, 80 ЦК ( 1540-06 ) 1963 р. позовні заяви суд приймає до розгляду незалежно від закінчення строку позовної давності, а закінчення цього строку до пред'явлення позову є підставою для відмови в задоволенні позову.

Проте якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За таких обставин Військова судова колегія Верховного Суду України скасувала ухвалу військового апеляційного суду у зв'язку з порушенням норм матеріального права й направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.