Тип: Ухвала
Дата: 06 липня 2004 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
06.07.2004
(Витяг)
Ленінський районний суд м. Полтави вироком від 16 квітня 2003 р. засудив Н. за ч. 1 ст. 296 КК ( 2341-14 ) на два роки обмеження волі. На підставі статей 75, 76 цього Кодексу його від відбування покарання звільнено з випробуванням з іспитовим строком два роки.
Суд першої інстанції постановив стягнути з Н. на користь відділкової клінічної лікарні витрати на лікування потерпілого О. в сумі 478 грн.; на користь цього потерпілого - 7 тис. 947 грн., а також 146 грн. судових витрат.
Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 17 вересня 2003 р. вирок щодо Н. у частині цивільного позову - стягнення на відшкодування матеріальних збитків (втрачена заробітна плата в сумі 2 тис. 616 грн. і 150 грн. на додаткове інформаційне обслуговування) - скасував з подальшим вирішенням цього питання в порядку цивільного судочинства. В решті вирок залишено без зміни.
Н. визнано винним у тому, що він 7 липня 2001 р. приблизно о 23-й годині 40 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, разом із групою невстановлених слідством осіб сів у салон автомобіля, яким керував О., котрий займався підприємницькою діяльністю у сфері надання послуг з перевезення пасажирів. Під час поїздки Н. та названа група осіб, будучи невдоволені обраним водієм маршрутом, почали штовхати О. руками у верхню частину тулуба і брутально висловлюватися. Коли О. зупинився на зупинці громадського транспорту і запропонував зазначеним пасажирам залишити салон, Н. з групою вказаних осіб, продовжуючи хуліганські дії щодо О., які відзначались особливою зухвалістю, заподіяв потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості (з тривалим розладом здоров'я) і пошкодив його автомобіль, завдавши потерпілому матеріальної шкоди на суму 2 тис. 366 грн.
У касаційній скарзі потерпілий О. вказав на неправильну кваліфікацію дій Н. за ч. 1 ст. 296 КК ( 2341-14 ), оскільки, на його думку, засуджений має нести відповідальність за заподіяння йому тілесних ушкоджень середньої тяжкості, пошкодження чужого майна у великих розмірах і вчинення крадіжки. При цьому він послався на невідповідність призначеного Н. покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, зазначивши, що цивільний позов вирішено неправильно. Потерпілий порушив питання про скасування судових рішень щодо Н. і прийняття рішення з урахуванням наведених у касаційній скарзі доводів.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора про те, що касаційну скаргу потерпілого треба задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів справи видно, що Н. спочатку було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, відповідальність за які передбачено ч. 2 ст. 206, ч. 2 ст. 140 і ч. 1 ст. 145 КК 1960 р. ( 2001-05 ).
У судовому засіданні, що відбулося 26 грудня 2002 р., прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, змінив обвинувачення, перекваліфікувавши дії Н. із ч. 2 ст. 206 КК 1960 р. ( 2002-05 ) на ч. 1 ст. 296 КК 2001 р. ( 2341-14 ), а обвинувачення за ч. 1 ст. 145 КК 1960 р. ( 2001-05 ) виключив, мотивувавши це тим, що санкція ч. 1 ст. 296 КК 2001 р. по відношенню до санкції ч. 2 ст. 206 КК 1960 р. є м'якшою і тому цей закон має зворотну дію в часі, а також посилаючись на те, що кваліфікація дій за ч. 1 ст. 145 КК 1960 р. охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 296 КК 2001 р.
Прокурор також виключив з обвинувачення Н. звинувачення в крадіжці належних О. грошей, мотивуючи це тим, що в матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували винність обвинуваченого в цьому злочині.
Як видно з даних протоколу судового засідання, проти такої зміни обвинувачення потерпілий О. заперечував і в своєму письмовому клопотанні підтримав обвинувачення Н. в раніше пред'явленому обсязі.
З огляду на те, що відповідно до положень ч. 5 ст. 161 КПК ( 1001-05 ) потерпілий як сторона судового засідання користується рівними з прокурором правами і свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом, а також виходячи з вимог ч. 4 ст. 277 цього Кодексу, згідно з якими потерпілому надано право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі, суд мав провести слідство щодо Н. у межах первинного обвинувачення і з урахуванням позиції прокурора постановити обґрунтоване та законне рішення.
Незважаючи на такі обставини, судове слідство було проведено за новим обвинуваченням, що є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, яке перешкодило суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок.
Зазначене порушення закону лишилося поза увагою апеляційного суду. За таких обставин постановлені в справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд. Якщо при новому судовому розгляді справи підтвердиться винність Н. у такому ж обсязі обвинувачення, то покарання йому має бути призначене відповідно до вимог ст. 65 КК ( 2341-14 ), оскільки за цим вироком воно є несправедливим внаслідок м'якості.
З урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу потерпілого О. задовольнила: вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 16 квітня 2003 р. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 17 вересня 2003 р. щодо Н. скасувала і направила справу на новий судовий розгляд у той же суд, але в іншому складі.