Тип: Ухвала
Дата: 21 квітня 2004 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
21.04.2004
(Витяг)
У вересні 2002 р. К. звернувся до суду з позовом до закритого акціонерного товариства "Ноіпрокс" (далі - ЗАТ), Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" (далі - НАСК) та Франківського районного відділення НАСК в м. Львові (далі - Франківське відділення НАСК) про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що 13 липня 2001 р. на нього було здійснено наїзд автомобілем БМВ-320, власником якого є ЗАТ, внаслідок чого він став інвалідом II групи і йому заподіяно матеріальну та моральну шкоду.
До участі у справі як співвідповідача було притягнуто НАСК та її Франківське відділення.
Під час розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги й просив стягнути з Франківського відділення НАСК на відшкодування шкоди 27 тис. 200 грн., що становить 80% від страхової суми.
Франківський районний суд м. Львова рішенням від 11 березня 2003 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2003 р., позов задовольнив.
У касаційній скарзі НАСК і в касаційному поданні прокурор Львівської області просили зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга та касаційне подання підлягають задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги К., суд першої інстанції виходив з того, що власник джерела підвищеної небезпеки - ЗАТ, яке заподіяло шкоду позивачу, згідно зі ст. 450 ЦК 1963 р. ( 1540-06 ) зобов'язане відшкодувати шкоду в повному обсязі, але враховуючи, що між ЗАТ і Франківським відділенням НАСК 31 липня 2000 р. було укладено договір страхування, то на це відділення відповідно до п. 10 Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. N 1175 ( 1175-96-п ); далі - Положення) й слід покласти обов'язок відшкодувати потерпілому шкоду. Проте з таким висновком погодитись не можна.
Відповідно до п. 12 Положення ( 1175-96-п ) страховик не відшкодовує шкоду, якщо дорожньо-транспортна подія сталась унаслідок навмисних дій або грубої необережності третьої особи, визнаних такими в установленому порядку.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови від 27 березня 1992 р. N 6 ( v0006700-92 ) "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (в редакції, яка була чинною на час розгляду справи), груба необережність потерпілого (перебування в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність, може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди або для зменшення її розміру.
Заперечуючи проти позову, представники відповідачів пояснювали, що вини зі сторони водія автомобіля не було й автоаварія сталася внаслідок порушення правил дорожнього руху позивачем, який, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, у темну пору доби переходив проїжджу частину дороги в невстановленому місці й тим самим створив аварійну обстановку та допустив грубу необережність. Це підтверджується висновком Львівського бюро судово-медичної експертизи від 24 липня 2001 р. та постановою про відмову в порушенні кримінальної справи.
Усупереч вимогам ст. 40 ЦПК ( 1501-06 ) суд належним чином не перевірив цих пояснень відповідачів, незважаючи на те, що вони мають істотне значення для правильного вирішення спору по суті. Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги К., постановив стягнути на його користь 27 тис. 200 грн. страхового відшкодування з Франківського відділення НАСК, тоді як останнє не є юридичною особою.
Оскільки суд допустив порушення у застосуванні норм матеріального та процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ), касаційну скаргу НАСК та касаційне подання прокурора Львівської області задовольнила: рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 березня 2003 р. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2003 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.