Порушення вимог ст. 71 КК при призначенні покарання за сукупністю вироків потягло скасування вироку

СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

13.04.2004

(Витяг)

Суворовський районний суд м. Херсона вироком від 11 листопада 2003 р. засудив Л., раніше судиму, останнього разу 11 червня 2001 р. за ч. 2 ст. 229-6 КК 1960 р. ( 2002-05 ) на три роки позбавлення волі, та звільнену 20 березня 2003 р. умовно-достроково на 11 місяців шість днів, за ст. 395 КК ( 2341-14 ) до арешту строком на три місяці.

Апеляційний суд Херсонської області вироком від 23 грудня 2003 р. зазначене рішення місцевого суду скасував, призначивши Л. покарання за ст. 395 КК ( 2341-14 ) у виді арешту строком на три місяці, а на підставі ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків шляхом поглинення призначеного за цим вироком покарання невідбутим покаранням за вироком від 11 червня 2001 р. названий суд остаточно призначив Л. 11 місяців шість днів позбавлення волі.

Суд першої інстанції визнав Л. винною в тому, що вона, на порушення постанови Збаразького районного суду Тернопільської області, якою щодо неї було встановлено адміністративний нагляд строком на один рік із певними обмеженнями, з обсягом яких засуджена була ознайомлена, не прибула в установлений строк до обраного місця проживання після звільнення з місць позбавлення волі.

У касаційному поданні прокурор просив судові рішення щодо Л. скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону і невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженої внаслідок м'якості.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що касаційне подання прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, Л. була засуджена 11 червня 2001 р. Суворовським районним судом м. Херсона за ч. 2 ст. 229-6 КК 1960 р ( 2002-05 ). на три роки позбавлення волі. Збаразький районний суд Тернопільської області постановою від 13 березня 2003 р. звільнив Л. з місць позбавлення волі умовно-достроково на 11 місяців шість днів та встановив щодо неї адміністративний нагляд. Л. нагляд порушила, вчинивши злочин, відповідальність за який передбачено ст. 395 КК ( 2341-14 ). За це правопорушення Суворовський районний суд м. Херсона вироком від 11 листопада 2003 р. засудив її на три місяці арешту. У зв'язку з тим, що суд неправильно застосував кримінальний закон при призначенні Л. покарання, прокурор вніс апеляцію на вирок місцевого суду. Апеляційний суд Херсонської області вироком від 23 грудня 2003 р. апеляцію задовольнив частково, призначивши Л. на підставі ст. 71 КК покарання у виді позбавлення волі строком на 11 місяців шість днів.

Однак апеляційний суд неправильно застосував кримінальний закон, призначаючи Л. покарання за сукупністю вироків.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 КК ( 2341-14 ) остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Тобто Л., яка вчинила новий злочин у період умовно-дострокового звільнення, остаточне покарання за сукупністю вироків мало бути призначено за принципом складання, а міра покарання мала бути більшою.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора задовольнила частково: вирок апеляційного суду Херсонської області від 23 грудня 2003 р. щодо Л. скасувала і справу направила на новий апеляційний розгляд.