Про відшкодування понесених збитків

СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

11.02.2002

Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Українського акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (Промінвестбанк України) на постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27.04.2000 N 04-1/28-15/36 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільне науково-виробниче підприємство "Едем" (ТОВ "Едем") до Промінвестбанку України про стягнення 196563,92 грн., ВСТАНОВИВ:

у вересні 1999 р. ТОВ "Едем" звернулось до арбітражного суду Чернігівської області з позовом про відшкодування за рахунок Промінвестбанку України понесених збитків у сумі 196563,92 грн.

Позовні вимоги грунтувалися на тому, що банком не виконані доручення ТОВ "Едем" як резидента-посередника на перерахування коштів в іноземній валюті для здійснення розрахунку між нерезидентом-покупцем і резидентом-продавцем, здійснено продаж 50 % іноземної валюти, затримано зарахування валютних коштів на розподільчий рахунок позивача. Це призвело до порушення строків оплати, та, як наслідок, до розірвання зовнішньоекономічного договору. Цим позивачу були заподіяні збитки у вигляді неотриманого доходу у розмірі винагороди за договором доручення. Банком, на думку позивача, були допущені порушення положень Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, постанови Правління Національного банку України "Про введення обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів - юридичних осіб" від 04.09.98 N 349 ( v0575500-98 ) та Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ).

Промінвестбанк України позов не визнав, стверджуючи, що правомірно здійснив продаж 50 % іноземної валюти, оскільки вона надійшла за договором купівлі-продажу, а не за договором доручення, та у належний строк зарахував валютні кошти на розподільчий рахунок. Окрім того, переказ коштів з рахунка резидента-посередника на рахунок резидента, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ), Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, здійснюється у національній валюті ( z0819-98 ).

Рішенням арбітражного суду Чернігівської області від 19 листопада 1999 р. у позові відмовлено з мотивів відсутності причинного зв'язку між невиконанням відповідачем доручення позивача та причинами розірвання контракту купівлі-продажу.

Постановою заступника голови арбітражного суду Чернігівської області від 3 лютого 2000 р. дане рішення залишене без змін.

Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27.04.2000 рішення від 19 листопада 1999 р. та постанова від 3 лютого 2000 р. арбітражного суду Чернігівської області скасовані. Позов задоволено, зазначено, що згідно з пунктом 2 Постанови Верховної Ради України "Про норматив обігу платіжних документів в Україні" ( 3324-12 ) банк повинен був зарахувати кошти на розподільчий рахунок у день надходження платіжних документів, що він не зробив, і таким чином, порушив інтереси позивача. Окрім того, позивач належним чином виконав своє зобов'язання за договором доручення, відповідач же неправомірно здійснив обов'язковий продаж 50 % іноземної валюти.

Постановою президії Вищого арбітражного суду України від 22 вересня 2000 р. постанова Вищого арбітражного суду України від 27.04.2000 залишена без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 15 серпня 2001 р. ( n0013600-01 ) вищенаведена постанова залишена без змін.

27 листопада 2001 р. Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою Промінвестбанку України, в якій, посилаючись на різне застосування Вищим господарським судом України одних і тих же положень закону, а саме: статей 203, 209 ЦК ( 1540-06 ), статті 43 ГПК ( 1798-12 ) в аналогічних справах, Промінвестбанк України просить скасувати постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27.04.2000, постанову президії Вищого арбітражного суду України від 22 вересня 2000 р., постанову Вищого господарського суду України від 15 серпня 2001 р. ( n0013600-01 ) та припинити провадження у справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представників сторін, вивчивши матеріали справи, Верховний Суд України приходить до висновку про обгрунтованість касаційної скарги на таких підставах.

18 квітня 1999 р. між покупцем - угорською фірмою в особі її повіреного - резидента України товариства з обмеженою відповідальністю "Едем" та продавцем - Українським енергетичним консорціумом було укладено контракт N 044-02-3652/99 на купівлю-продаж цементу.

Оплата у розмірі 100 % вартості відвантаженої продавцем партії товару повинна була здійснюватись покупцем продавцю через повіреного протягом п'яти днів з дати надходження товару на ГРП Чоп - Захонь.

Про дату надходження товару на зазначену станцію покупець зобов'язаний був поінформувати продавця у день, наступний за днем надходження товару на ГРП Чоп - Захонь, за допомогою факсимільного зв'язку.

Аналогічний порядок і строк проведення розрахунків було передбачено пунктом 9 Специфікації доручення N 1 (довіреність від покупця N 1913/99 від 12.04.99). Доповненням N 1 від 11 червня 1999 р. до контракту від 18 квітня 1999 р. слово "Чоп" у тексті контракту і додатках до нього було замінено на слово "Батєво".

Згідно з інвойсом N 3652/99-001 від 01.07.99, оформленим позивачем, залізничні вагони прибули на зазначену у контракті станцію 1 липня 1999 р. Покупець повинен був сплатити 3172,80 дол. США за поставлені 132,2 т цементу. Останній строк оплати рахунку указано - 2 липня 1999 р.

Повідомлення-претензія продавця про розірвання контракту від 18.04.99 було направлено повіреному (позивачу у справі) та його довірителю 20.07.99.

З цієї претензії Українського енергетичного консорціуму випливає, що відвантажений ним на адресу покупця-нерезидента цемент у кількості двох вагонів (залізничні накладні N 28568180, N 28568181, згідно з інформацією ГІОЦ Української залізниці, надійшов на станцію Захонь (Угорщина) 1 липня 1999 р., а 7 липня 1999 р. на адресу консорціуму надійшло повідомлення повіреного про надходження вантажу. 14 липня 1999 р. закінчився строк оплати, однак повіреним не надано підтвердження здійсненої покупцем оплати. У претензії зазначено, що у зв'язку з невиконанням покупцем зобов'язань по оплаті консорціум розриває Контракт від 18.04.99 в односторонньому порядку.

21 липня 1999 р. між продавцем та покупцем було підписано протокол про розірвання контракту від 18.04.99 з 21 липня 1999 р. з тієї причини, що покупець порушив строк оплати за товар.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що кошти від покупця-нерезидента надійшли до банку-відповідача у справі, в якому у позивача був відкритий валютний рахунок, лише 14 липня 1999 р., тобто після закінчення строку оплати, передбаченого умовами контракту.

Таким чином, сам покупець уже порушив п'ятиденний строк розрахунку з продавцем.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився заступник голови арбітражного суду Чернігівської області, про відсутність причинного зв'язку між діями відповідача та розірванням контракту, у результаті чого позивач не одержав очікувані доходи, при наведених обставинах, є обгрунтованим.

Відсутність причинного зв'язку як складової цивільного правопорушення унеможливлює відповідальність відповідача.

Постанова судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України, якою скасовані судові рішення арбітражного суду Чернігівської області, постанова Президії Вищого арбітражного суду України, якою залишено без змін попередню постанову цього ж суду, та постанова Вищого господарського суду України, якою залишено без змін постанову президії у справі, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам законодавства і підлягають скасуванню.

Верховний Суд України не має достатніх законних підстав для направлення справи на новий розгляд суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та статей 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" ( 2022-10 ) у частині визначення статусу Верховного Суду та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законних рішення та постанови арбітражного суду Чернігівської області. У зв'язку з цим перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України, наведений у статті 111-18 ГПК ( 1798-12 ), не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи наведене, на підставі статей 6, 19, 124, 125, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 39 Закону України "Про судоустрій" ( 2022-10 ), керуючись статтями 111-17, 111-19, 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Українського акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 15 серпня 2001 р. ( n0013600-01 ), постанову президії Вищого арбітражного суду України від 22 вересня 2000 р., постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27.04.2000 скасувати.

Постанову арбітражного суду Чернігівської області від 3 лютого 2000 р. та рішення цього суду від 19 листопада 1999 р. залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.