Тип: Ухвала
Дата: 12 лютого 1998 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 12.02.98
(Витяг)
Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 1996 р. Ч. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК ( 2002-05 ) на три роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на два роки відповідно до ст. 461 КК. На підставі п. 8 Указу Президента України від 18 серпня 1994 р. "Про амністію з нагоди третьої річниці незалежності України" ( 446/94 ) Ч. від відбування покарання звільнено.
Стягнуто з АТП-12327: на користь Д. - 500 млн. крб. на відшкодування моральної шкоди; на користь О. - 660 млн. 818 тис. 603 крб. на відшкодування матеріальної шкоди і 300 млн. крб. - моральної.
Судова колегія в кримінальних справах Запорізького обласного суду ухвалою від 29 липня 1996 р. залишила вирок без зміни.
Постановою президії Запорізького обласного суду від 4 жовтня 1996 р. залишено без задоволення протест заступника прокурора Запорізької області, в якому порушувалось питання про скасування судових рішень і направлення справи на додаткове розслідування.
Ч. визнано винним у тому, що 11 грудня 1993 р. близько 11-ї години 45 хвилин, керуючи автобусом "Ікарус", який належав АТП-12327, допустив порушення вимог п. 9.4 Правил дорожнього руху ( 1094-93-п ) (далі - Правила) при здійсненні повороту - виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого сталося зіткнення автобуса з автомобілем ВАЗ-2106 під керуванням водія О. При цьому три пасажири зазначеного автомобіля одержали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості: Д. - тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили його смерть; Ш. - середньої тяжкості тілесні ушкодження; З. - легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування судових рішень і направлення справи на додаткове розслідування, оскільки в ній допущено істотну неповноту попереднього і судового слідства.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
На обгрунтування висновку про винність Ч. у порушенні правил безпеки руху, що заподіяли смерть Д., а також тілесні ушкодження середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження ще двом потерпілим, суд послався на показання свідків К., З-на, З-ньої, П. та інших, які були очевидцями ДТП. Проте ці свідки твердили, що автобус під керуванням Ч. рухався при повороті на зелене світло світлофора, тоді як автомобіль ВАЗ-2106 під керуванням О. - на червоне. Ці показання нічим не спростовані, і на них грунтується висновок суду, що автобус, маневруючи, рухався на зелене світло світлофора. Таким чином, зазначеними показаннями свідків у цій частині, як і висновком суду, винність Ч. не підтверджується, а навпаки - спростовується.
Як на доказ винності Ч. у порушенні правил безпеки руху суд послався на висновок судово-автотехнічної експертизи, проведеної спеціалістами Харківського НДІСЕ, про те, що Ч. порушив п. 9.4 Правил ( 1094-93-п ) і дане порушення перебуває у прямому причинному зв'язку із зіткненням. За змістом зазначеного пункту і за висновком суду це порушення полягало в тому, що внаслідок повороту, який виконував Ч., автобус при виїзді з перехрестя опинився на смузі зустрічного руху. Проте такий висновок не є безсумнівним.
Зокрема, зі схеми ДТП вбачається, що зіткнення сталося не на смузі руху автомобіля ВАЗ, а на перехресті. Цю обставину підтвердили і свідки К., З-ня, М., Д-ко, У., але їх показанням у цій частині як органами попереднього слідства, так і судом не дано належної оцінки.
У матеріалах справи є протилежний за змістом висновок спеціаліста Київського НДІСЕ, з якого випливає, що причиною ДТП є невідповідність дій водія автомобіля О. вимогам пунктів 7.1, 7.4 і 14.6 Правил ( 1094-93-п ), а дії водія Ч. відповідали вимогам останніх. Однак суд замість того, щоб призначити повторну експертизу, фактично проігнорував цей висновок, пославшись на те, що експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 178 КК ( 2002-05 ) за дачу завідомо неправдивого висновку.
Крім того, з висновку судово-автотехнічної експертизи Харківського НДІСЕ, який покладено судом в обгрунтування висновку про винність Ч., також випливає, що О., здійснюючи рух через перехрестя на червоний сигнал світлофора, порушив пункти 7.1 і 7.5 Правил ( 1094-93-п ). Проте, як зазначено у висновку, допущені О. порушення не перебувають у причинному зв'язку з ДТП, оскільки можливість уникнути зіткнення не визначалась його односторонніми діями. Даний запис може свідчити про змішану форму вини обох водіїв у ДТП, що є важливим чинником при вирішенні питання про відшкодування матеріальної шкоди, як це передбачено ст. 454 ЦК ( 1540-06 ). Проте дана обставина залишилась поза увагою суду.
Враховуючи, що під час попереднього і судового слідства у справі на порушення вимог ст. 22 КПК ( 1001-05 ) було допущено істотну неповноту і не усунуто зазначені суперечності, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України рішення у справі скасувала і направила останню на додаткове розслідування. При цьому судова колегія зазначила, що в ході додаткового розслідування належить призначити повторну судово-автотехнічну експертизу, а при необхідності - провести додаткове відтворення обстановки й обставин події за участю очевидців та із залученням експертів, у процесі якого з'ясувати межі перехрестя доріг відповідно до визначення цього терміна в розділі 2 "Основні поняття і терміни" Правил ( 1094-93-п ), а також додатково допитати свідків, після чого дати всебічну оцінку зібраним у справі доказам і залежно від встановленого зробити відповідний висновок про винність чи невинність учасників ДТП.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.