Тип: Постанова
Дата: 25 березня 2002 р.
Статус: Не визначено
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
25.03.2002
Статут, на підставі якого діє підприємство, не є угодою
в розумінні статті 41 Цивільного кодексу України, а тому застосування статті 48 Цивільного кодексу України є помилковим
(Витяг)
Відкрите акціонерне товариство (далі - Позивач) звернулося до арбітражного суду з позовом до закритого акціонерного товариства (далі - Товариство) та районної державної адміністрації (далі - Державна адміністрація) про визнання недійсним статуту Товариства.
Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що між Позивачем, громадською міжнародною організацією, науково-виробничим об'єднанням та п'ятьма громадянами України було укладено установчий договір про створення та діяльність Товариства.
Згідно з установчим договором та статутом Товариства частка засновника - громадянина Ш. у статутному фонді визначена в розмірі 72%. Установчими документами передбачено, що його вкладом є право на інтелектуальну власність, а саме пакет технологічної, нормативно-технічної документації та акт оцінки "ноу-хау". За установчим договором засновники зобов'язалися сплатити повну вартість акцій (внести майно) не пізніше 12 місяців після реєстрації Товариства.
Станом на 19.06.97 р. вклад до статутного фонду громадянином Ш. не був внесений: на думку Позивача, зазначеної документації взагалі не існує.
У процесі розгляду справи Позивач доповнив позов вимогою про визнання недійсним рішення Державної адміністрації про державну реєстрацію Товариства та просив скасувати його реєстрацію. На обгрунтування цієї вимоги він посилався на порушення положень статті 31 Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.91 р. N 1576-XII ( 1576-12 ) та підпункту "г" пункту 4 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.94 р. N 276 ( 276-94-п ).
Товариство позов не визнавало, мотивуючи свої заперечення тим, що обставини, якими обгрунтовується позовна вимога, з'ясовувались арбітражним судом при розгляді іншої справи і не було встановлено порушень вимог закону при формуванні його статутного фонду.
В узгоджений строк (12 місяців з дня реєстрації Товариства) громадянин Ш. повністю виконав свої зобов'язання щодо викупу акцій. Це підтверджено відповідними актами. Крім того, Товариство посилалось на безпідставність доводів Позивача щодо відсутності пакета технологічної та нормативно-технічної документації, оскільки саме за цією документацією здійснюється виробництво товарів і субстанції для їх виготовлення, а також на те, що позов пред'явлено з пропуском строку позовної давності.
Державна адміністрація позов не визнавала з тих мотивів, що питання формування статутного фонду вирішується безпосередньо між створеною юридичною особою і кожним з її засновників відповідно до взятих за установчим договором зобов'язань. На думку Державної адміністрації, поданий на реєстрацію статут Товариства повністю відповідав вимогам Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) і не було порушено встановлений законодавством порядок реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.
Арбітражний суд, розглянувши позов, відмовив у задоволенні вимог Позивача. Мотивом для відмови у задоволенні позову було посилання на те, що питання визнання недійсними установчого договору про створення Товариства та інших пов'язаних з ним документів, зокрема актів про оцінку вартості основних фондів та про оплату акцій, що придбаваються Позивачем у Товариства як внесок до його статутного фонду, вже було предметом судового розгляду. Рішеннями арбітражного суду в інших справах було встановлено, що вимоги статті 31 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) при створенні Товариства було додержано.
У рішенні арбітражного суду також зазначено, що невідповідність статуту вимогам статті 14 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) щодо розміру резервного фонду не може бути підставою для визнання недійсним всього статуту. Крім того, суду подано рішення загальних зборів Товариства, яким до статуту внесено необхідні зміни і, таким чином, приведено його у відповідність до вимог названого Закону.
Арбітражний суд також послався на пропуск позивачем строку позовної давності.
Постановою заступника голови арбітражного суду зазначене рішення залишено без змін.
Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України (далі - Судова колегія) рішення та постанову арбітражного суду скасовано і прийнято нове рішення про задоволення позову:
- статут Товариства визнаний таким, що суперечить чинному законодавству;
- скасовано державну реєстрацію Товариства;
- зобов'язано засновників Товариства ліквідувати його в установленому порядку.
На обгрунтування постанови Судова колегія послалася на те, що статут, який було подано для державної реєстрації Товариства, не відповідав вимогам статті 14 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ).
Судова колегія не визнала доказової сили рішення загальних зборів Товариства щодо внесення змін до статуту, посилаючись на те, що в протоколі зборів немає даних про фізичну особу, яка представляла Позивача, та її повноваження. Судова колегія послалась також на відсутність даних щодо причин зменшення кількості акціонерів Товариства та належного оформлення дарування акціонером Ш. частини акцій іншій особі.
Не погодившись з постановою Судової колегії, Товариство звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду України з проханням скасувати її з мотивів неправильного застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню з таких підстав.
Судова колегія в оскарженій постанові зазначила, що пункт 7.9 статуту Товариства щодо створення резервного фонду в розмірі 10 відсотків статутного фонду не відповідає положенням статті 14 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), за якою резервний фонд створюється у розмірі не менш ніж 25 відсотків статутного фонду. Виходячи з цієї обставини, судова колегія дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання статуту Товариства таким, що суперечить чинному законодавству, пославшись на статтю 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (далі - ЦК України).
Проте такий висновок не є обгрунтованим.
Статут, на підставі якого діє підприємство, не є угодою в розумінні статті 41 ЦК України ( 1540-06 ). На нього не поширюються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов'язання, а тому застосування статті 48 ЦК України є помилковим.
Зазначивши, що пункт 7.9 статуту Товариства не відповідає вимогам закону, Судова колегія без будь-якого обгрунтування визнала в цілому статут таким, що не відповідає законодавству. При цьому не застосовано позовну давність та не враховано положення статті 80 ЦК України ( 1540-06 ) щодо наслідків закінчення строку позовної давності.
Під час розгляду справи арбітражним судом встановлено, що у січні 2001 року Державна адміністрація зареєструвала зміни до статуту Товариства, відповідно до яких пункт 7.9 викладено у новій редакції, що повністю відповідає положенням статті 14 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ).
В оскарженій постанові ця обставина не врахована. Доводи, за якими Судова колегія не взяла до уваги рішення зборів акціонерів Товариства-відповідача про внесення змін до статуту, грунтуються на припущеннях, оскільки в матеріалах справи немає якихось фактичних даних щодо неправомочності зборів.
Зважаючи на те, що спірний пункт статуту Товариства-відповідача приведений у відповідність з вимогами законодавства, у судової колегії ВАСУ не було правових підстав для визнання статуту недійсним як у частині, так і в цілому, а також для скасування державної реєстрації Товариства-відповідача.
Арбітражний суд м. Києва обгрунтовано відхилив доводи Позивача щодо порушення положень статті 31 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) як ще однієї підстави заявлених вимог про визнання недійсним статуту Товариства-відповідача та скасування його державної реєстрації.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) акціонерне товариство створюється і діє на підставі установчих документів, якими є установчий договір і статут. Згідно з частиною восьмою пункту 4 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.94 р. N 276 ( 276-94-п ) (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.01.96 р. N 125 ( 125-96-п ), яка була чинною на момент державної реєстрації Товариства, за відповідність установчих документів законодавству відповідає власник (власники) або уповноважені ним (ними органи), які подають документи для реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Аналогічне положення міститься у частині другій пункту 7 чинного Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р. N 740 ( 740-98-п ).
Питання законності створення Товариства було предметом судового розгляду в іншій справі за позовом Позивача до Товариства про визнання недійсним установчого договору від 12.06.96 р. Однією з підстав заявленої вимоги було посилання Позивача на порушення положень статті 31 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), відповідно до яких до дня скликання установчих зборів засновники повинні були внести не менш ніж 50 відсотків вартості акцій. Ухвалюючи рішення, яким у позові було відмовлено, арбітражний суд дав оцінку поданим доказам та встановив факт відсутності порушення вимог статті 31 Закону України "Про господарські товариства" при створенні Товариства. Зазначене рішення залишено без змін постановою першого заступника голови арбітражного суду та постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України.
Відповідно до частини другої статті 35 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (аналогічна норма міститься у частині другій статті 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) зазначений факт при розгляді цієї справи не повинен доводитись знову, про що правильно зазначено в рішенні арбітражного суду м. Києва від 13.02.2001 р.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України постановою від 25.03.2002 р., задовольнивши касаційну скаргу Товариства, скасував постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 23.06.2001 р. N 04-1/11-1/110, а рішення та постанову арбітражного суду залишив у силі.
"Бухгалтерія", N 26 (545), 30.06.2003