Вексель є цінним папером, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю)

СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

18.02.2002

Вексель є цінним папером, який засвідчує безумовне грошове

зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку

визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю)

(Витяг)

Рішенням господарського суду першої інстанції задоволено позовні вимоги відкритого акціонерного товариства "X" (далі - Позивач) до відкритого акціонерного товариства "V" (далі - Відповідач) про стягнення суми векселів та відсотків, передбачених статтею 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі ( 995_009 ).

Звертаючись до суду, Позивач вказував на те, що він є векселедержателем 8 простих векселів, виданих Відповідачем зі строком за пред'явленням. Посилаючись на пункти 43, 48, 53, 70, 77, 78 Положення про переказний і простий вексель, затвердженого постановою Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів СРСР від 07.08.37 р. N 104/1341 ( v1341400-37 ), та статтю 2 Закону України від 05.04.2001 р. N 2374-III ( 2374-14 ) "Про обіг векселів в Україні", Позивач просив стягнути суму векселів і відсотки, передбачені статтею 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі ( 995_009 ).

Відповідач позов не визнавав, обгрунтовуючи свої заперечення тим, що у 1997-2001 роках арбітражним судом області розглядалася справа про його банкрутство і Позивачем було заявлено грошові вимоги, які було визнано судом. Таким чином, Позивач вже реалізував своє право, надане статтею 14 Закону України від 14.05.92 р. N 2343 ( 2343-12 ) "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону України від 30.06.99 р. N 784-XIV ( 784-14 ) (далі - Закон N 784). Посилаючись на частину п'яту статті 31 Закону N 784, Відповідач вважав, що інші вимоги Позивача, що їх не було заявлено у встановлений строк у межах справи про банкрутство, слід визнати погашеними. Крім того, на думку Відповідача, векселі було видано з порушенням вимог статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ) та постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.92 р. N 528 ( 528-92-п ) "Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків", оскільки Відповідач не мав заборгованості перед Позивачем за поставлений природний газ на підставі відповідного договору.

Рішення суду першої інстанції, залишене без змін постановою апеляційного господарського суду, мотивовано тим, що позовні вимоги відповідають положенням статті 21 Закону України від 08.06.91 р. N 1201-XII ( 1201-12 ) "Про цінні папери і фондову біржу" та частини четвертої статті 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ). Суд визнав помилковими доводи Відповідача, зазначивши, що у разі припинення провадження у справі про банкрутство у зв'язку із затвердженням господарським судом мирової угоди щодо вимог, які не заявлялись кредитором згідно зі статтею 14 Закону N 784 ( 784-14 ), може бути подано позов у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України ( 1798-12 ).

Постановою Вищого господарського суду України рішення та постанову скасовано, у позові відмовлено. Постанова ВГСУ мотивована тим, що ухвалою арбітражного суду області в 1997 році було порушено справу про банкрутство Відповідача, про що в газеті "Урядовий кур'єр" було опубліковано оголошення. Відповідно до статті 14 Закону N 784 ( 784-14 ) Позивач мав право в місячний строк з дня опублікування оголошення подати заяву про грошові вимоги до боржника, які випливають з векселів, але своїм правом не скористався. Частиною п'ятою статті 31 Закону N 784 передбачено, що вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Не погоджуючись з постановою Вищого господарського суду України, Позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України.

У касаційній скарзі Позивач просив скасувати постанову ВГСУ та залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції з мотивів порушення ВГСУ положень частини другої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та різного застосування ним того самого положення закону в аналогічних справах. На обгрунтування мотивів щодо різного застосування господарськими судами положень Закону N 784 ( 784-14 ) та вексельного законодавства Позивач послався на лист Вищого господарського суду України від 19.03.2002 р. N 01-8/307 ( v_307600-02 ) "Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) та на іншу постанову Вищого господарського суду України.

Верховний Суд України, заслухавши суддю-доповідача, представників Позивача та Відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи і судові рішення, які приймались судами в процесі її розгляду, визнав, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Постанова ВГСУ свідчить, що ухвалою господарського суду області порушено справу про банкрутство Відповідача, про що в газеті "Урядовий кур'єр" було опубліковано відповідне оголошення. На думку ВГСУ, оскільки Позивач не скористався своїм правом заявити до боржника (Відповідача) грошові вимоги у місячний строк з дня опублікування зазначеного оголошення, як це передбачено частиною першою статті 14 Закону N 784 ( 784-14 ), грошові зобов'язання за векселями, що є предметом спору у цій справі, вважаються погашеними, а тому позов про стягнення заборгованості за векселями не підлягає задоволенню відповідно до частини п'ятої статті 31 Закону N 784.

З висновком ВГСУ Верховний Суд України не погодився з таких підстав.

Згідно зі статтею 1 Закону N 784 ( 784-14 ) погашені вимоги кредиторів - це задоволені вимоги кредиторів, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення (у тому числі заміну) зобов'язання або припинення зобов'язання іншим чином, а також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними.

Частина перша статті 14 Закону N 784 ( 784-14 ) у редакції, що була чинною до внесення змін Законом України від 07.03.2002 р. N 3088-III ( 3088-14 ), встановлювала строк для звернення кредиторів до господарського суду з письмовими заявами про грошові вимоги до боржника, але не визначала цей строк як присікальний і не пов'язувала з його пропуском настання такого наслідку як припинення нездійсненого права або невиконаного обов'язку.

Положення частини п'ятої статті 31 Закону N 784 ( 784-14 ) про те, що вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними, було застосовано Вищим господарським судом України без аналізу системного зв'язку зазначеної норми з іншими нормами цього Закону.

Відповідно до Закону N 784 ( 784-14 ) щодо боржника 2 застосовуються такі судові процедури банкрутства, як-от: розпорядження майном боржника, мирова угода, санація, ліквідація банкрута. Кожна із зазначених процедур здійснюється за правилами, визначеними цим Законом, зокрема статтею 31 розділу III Закону N 784 "Ліквідаційна процедура".

Вищий господарський суд України не врахував, що провадження у справі про банкрутство Відповідача було припинено ухвалою господарського суду області у зв'язку із затвердженням судом мирової угоди між боржником і кредиторами, і не навів правового обгрунтування щодо застосування положень статті 31 Закону N 784 ( 784-14 ) до процедури мирової угоди.

Неправильне застосування Вищим господарським судом України положень Закону N 784 ( 784-14 ) призвело до помилкового скасування судових рішень у справі.

Немає й інших підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, який погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності та законності позовних вимог.

Позивач є держателем 8 простих векселів, виданих Відповідачем зі строком за пред'явленням.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ) вексель є цінним папером, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано до відносин сторін норми вексельного законодавства, зокрема пункти 34, 43, 48, 53, 70, 77, 78 Положення про переказний і простий вексель ( v1341400-37 ) щодо строку пред'явлення векселя до платежу, прав векселедержателя проти зобов'язаних за векселем осіб, вексельної давності.

Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України постановою від 18.02.2003 р. задовольнив касаційну скаргу Позивача, скасувавши постанову Вищого господарського суду України від 28.10.2002 р. N 19/89, а постанову апеляційного господарського суду залишив у силі.

"Бухгалтерія", N 20 (539), 19.05.2003