Щодо касаційного подання заступника Генерального прокурора України на ухвалу апеляційного суду Київської області

СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

07.10.2003

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Давиденка В.В.; суддів: Буніна О.І., Харченка О.М.; за участю прокурорів Лобача В.П., Безуглого В.Д.; адвоката Ш.В. та зацікавленої особи Т.Ю. розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 7 жовтня 2003 року матеріали кримінальної справи за касаційним поданням заступника Генерального прокурора України на ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 травня 2003 року щодо Т.Ю., Т.О., Ш.Є., Б.А., Т.Г. та С.Л., а також за касаційною скаргою Т.Ю. на постанову судді того ж апеляційного суду від 8 вересня 2003 року про встановлення терміну ознайомлення з матеріалами цієї справи, установила:

Постановами Генерального прокурора України, його заступника, начальника Головного слідчого управління, а також заступника начальника Управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України було порушено кримінальні справи:

5 січня 2001 року - щодо Т.Ю. за ст. 148-2 ч. 3 КК України 1960 року ( 2002-05 );

21 лютого 2001 року - щодо Т.Ю. за статтями 80-1, 19-80-1, 86-1 КК України 1960 року ( 2001-05 );

24 травня 2001 року - щодо С.Л. за статтями 86-1, 172 ч. 2 КК України 1960 року ( 2001-05, 2002-05 );

1 червня 2001 року - щодо Т.Г., Ш.Є. та Б.А. за статтями 86-1, 172 ч. 2 КК України 1960 року ( 2001-05, 2002-05 );

21 вересня 2001 року - щодо Т.О. за ст. 212 ч. 3 КК України 2001 року ( 2341-14 );

2 листопада 2001 року - щодо Т.Ю. та Т.О. за ст. 369 ч. 2 КК України 2001 року ( 2341-14 );

2 листопада 2001 року - щодо Т.Ю. за ст. 70 КК України 1960 року ( 2001-05 ) та за статтями 15-191 ч. 5, 366 ч. 2, 27-366 ч. 2 КК України 2001 року ( 2341-14 );

2 листопада 2001 року - щодо Т.Г. і Ш.Є. за статтями 80-1, 70 КК України 1960 року ( 2001-05 ) та за статтями 191 ч. 5, 15-191 ч. 5, 366 ч. 2, 27-366 ч. 2 КК України 2001 року ( 2341-14 ); а також - щодо Б.А. за ст. 80-1 КК України 1960 року та за статтями 191 ч. 5, 15-191 ч. 5, 366 ч. 2, 27 - 366 ч. 2 КК України 2001 року;

2 листопада 2001 року - щодо С.Л. за ст. 80-1 КК України 1960 року ( 2001-05 ) та за статтями 191 ч. 5, 15-191 ч. 5, 27-366 ч. 2 КК України 2001 року ( 2341-14 );

2 серпня 2002 року щодо - Т.Ю. за ст. 364 ч. 2 КК України 2001 року ( 2341-14 );

2 серпня 2002 року - щодо Т.Ю. за статтями 191 ч. 5, 27-28-29-30-191 ч. 5, 366 ч. 2, 27-366 ч. 2 КК України 2001 року ( 2341-14 );

8 січня 2003 року - щодо Т.Ю. за статтями 27-212 ч. 3 КК України 2001 року ( 2341-14 ), а також - щодо Т.Г., С.Л., Б.А., Ш.Є. за ст. 212 ч. 3 КК України 2001 року;

17 січня 2003 року - щодо Т.Ю., С.Л., Ш.Є., Б.А. за ст. 212 ч. 3 КК України 2001 року ( 2341-14 );

21 січня 2003 року - щодо Т.Г., С.Л., Ш.Є., Б.А. за ст. 191 ч. 5 КК України 2001 року ( 2341-14 ).

Було застосовано запобіжні заходи: щодо Т.О. та С.Л. - підписку про невиїзд, щодо Т.Г., Ш.Є. і Б.А. - взяття під варту.

Захисники Ш.В. і Г.В. подали до суду скарги, в яких зазначені постанови просили скасувати як незаконні, закрити порушені кримінальні справи за відсутністю події чи складу злочину і скасувати запобіжні заходи.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 21 березня 2003 року у задоволенні скарг було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 13 травня 2003 року за апеляцією захисника Ш.В. було скасовано постанову Вишгородського районного суду та зазначені постанови органів досудового слідства про порушення кримінальних справ щодо Т.Ю., Т.О., Т.Г., Ш.Є., С.Л. і Б.А., а провадження по цих справах закрито на підставі ст. 100 КПК України ( 1002-05 ).

Постановлено також про скасування застосування запобіжних заходів.

Таке рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновок районного суду щодо обґрунтованості постанов про порушення кримінальних справ не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки районний суд не досліджував відповідні процесуальні документи, які можуть свідчити про наявність приводів і підстав, передбачених статтями 94, 98 КПК України ( 1002-05 ), до порушення кримінальної справи і не навів мотивів, з яких відхилено доводи в скаргах про незаконність постанов про порушення кримінальних справ, а також вказав, що в цих постановах відсутні посилання на відповідні дані, які б свідчили про вчинення злочинів зазначеними особами.

Апеляційний суд в ухвалі також зазначив, що постанови: від 24 травня 2001 року щодо С.Л.; від 1 червня 2001 року щодо Т.Г., Ш.Є. і Б.А.; від 2 листопада 2001 року щодо Т.Г., Ш.Є., Б.А. і С.Л.; від 8, 17 та 21 січня 2003 року щодо Т.Ю., Т.Г., С.Л., Ш.Є. і Б.А. - є незаконними і підлягають скасуванню, оскільки кримінальні справи порушені заступником начальника управління з розслідування особливо важливих справ чи начальником Головного слідчого управління прокуратури України, яким, як вважає апеляційний суд, кримінально-процесуальним законодавством не надано право на порушення кримінальних справ.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Київської області від 25 червня 2003 року було задоволено клопотання Т.Ю. про поновлення строку на ознайомлення з протоколом судового засідання апеляційного суду по даній справі та з матеріалами справи.

Постановою судді апеляційного суду Київської області від 8 вересня 2003 року було встановлено для Т.Ю. та захисника Ш.В. термін ознайомлення з матеріалами справи до 18 вересня 2003 року в зв'язку з тим, що вони зволікали з ознайомленням.

У касаційному поданні заступника Генерального прокурора України та доповненнях до подання порушено питання про скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з тим, що апеляційний суд розглянув справу без участі прокурора і необґрунтовано скасував постанову Вишгородського районного суду та постанови про порушення кримінальних справ, пославшись при цьому на відсутність підстав і приводів для їх порушення та на те, що ряд постанов про порушення кримінальних справ було винесено начальником чи заступником начальника слідчого управління.

У касаційній скарзі Т.Ю. просить скасувати постанову судді про встановлення їй терміну на ознайомлення з матеріалами справи і повернути справу до апеляційного суду, посилаючись на те, що 6-місячний строк на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду не сплив.

Заслухавши пояснення прокурорів Лобача В.П. та Безуглого В.Д., які просили задовольнити касаційне подання; пояснення захисника Ш.В. та зацікавленої особи Т.Ю., які просили задовольнити касаційну скаргу, а касаційне подання залишити без задоволення; прокурорів, які заперечували проти задоволення касаційної скарги; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання і касаційної скарги, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню, а скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що апеляційний суд 26 червня 2003 року повідомив Т.Ю. та її захисника Ш.В. про те, що вони можуть знайомитися з протоколом судового засідання та матеріалами справи.

З протоколом судового засідання, обсягом 27 аркушів, Т.Ю. і Ш.В. ознайомлювалися в період з 2-го по 15-те липня 2003 року, зауваження на протокол Т.Ю. подала до апеляційного суду 22 липня 2003 року. Станом на 5 вересня 2003 року Т.Ю. та Ш.В. із 4-х томів справи ознайомилися лише з першим томом, обсягом 149 аркушів, та з 185 аркушами другого тому.

З урахуванням таких обставин, суддя апеляційного суду дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначені особи умисно зволікають із ознайомленням з матеріалами справи.

Таким чином, постанова від 8 вересня 2003 року, якою суд встановив для зазначених осіб термін ознайомлення з матеріалами справи до 18 вересня 2003 року і яку оскаржила в касаційному порядку Т.Ю., є законною і підстав для її скасування немає.

Рішенням Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року ( v003p710-03 ) визнані такими, що не відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційними) положення ч. 6 ст. 234, ч. 3 ст. 236 КПК України ( 1002-05 ), які унеможливлювали розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи. Конституційний Суд України у цьому Рішенні також вказав, що скарги на постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи повинні розглядатися судом за чинним законодавством у порядку кримінального судочинства.

Відповідно до положень КПК України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ), які регулюють питання здійснення судового контролю за досудовим розслідуванням справи на досудових стадіях процесу, зокрема, статті 236-2 і 236-6, прокурор вправі брати участь при розгляді судом скарг на процесуальні рішення органу дізнання, слідчого, прокурора.

Із справи ж вбачається, що апеляційний суд розглянув справу без участі прокурора, хоча він бажав брати участь у судовому засіданні апеляційного суду і просив перенести розгляд справи у зв'язку з поважними причинами (на день її розгляду в апеляційному суді це були хвороба та відпустка прокурорів, які вивчали справу). Тим самим апеляційний суд, як це правильно зазначається у касаційному поданні, обмежив права прокурора, а таке порушення є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, яке відповідно до ст. 398 КПК України ( 1003-05 ) тягне скасування ухвали апеляційного суду.

Згідно з тим же Рішенням Конституційного Суду України ( v003p710-03 ) суд, розглядаючи на стадії досудового слідства скарги на постанови про порушення кримінальної справи, перевіряє наявність приводів і підстав для винесення цих постанов.

Під час розгляду даної справи апеляційному суду належало перевірити, чи були в розпорядженні тих посадових осіб, які приймали рішення про порушення кримінальних справ, передбачені ч. 1 ст. 94 КПК України ( 1002-05 ) приводи до порушення кримінальної справи та достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність таких приводів і підстав на час порушення кримінальних справ. Проте, як видно із протоколу судового засідання розгляду справи в апеляційному суді (т. 4, а.с. 308-335), суд дійшов до такого висновку без дослідження будь-яких процесуальних документів, у тому числі і без дослідження вказаних постанов про порушення кримінальних справ, а також матеріалів, які стали приводами та підставами для порушення кримінальної справи. Суд зазначив в ухвалі, що в постановах про порушення кримінальної справи відсутні посилання на відповідні дані, що, на його думку, свідчить про незаконність цих постанов.

Таким чином, питання про те, чи були приводи і підстави до порушення кримінальних справ у посадових осіб, які приймали рішення про порушення кримінальних справ, залишилося нез'ясованим, внаслідок чого ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною.

Згідно з тим же Рішенням Конституційного Суду України ( v003p710-03 ), розглядаючи на стадії досудового слідства скарги на постанови про порушення кримінальної справи, суд не повинен розглядати та вирішувати заздалегідь ті питання, які мають вирішуватися судом при розгляді кримінальної справи по суті, оскільки це буде порушенням конституційних засад правосуддя.

Відповідно до ст. 100 КПК України ( 1002-05 ) питання про закриття справи, порушеної без законних підстав, вирішує прокурор. Суду такі повноваження на досудових стадіях процесу законом не надані. Таким чином, апеляційний суд, постановивши рішення про закриття справи і вирішивши ті питання, які вправі вирішувати лише після надходження справи для розгляду її по суті, вийшов за межі наданих йому законом повноважень. Таке порушення закону є істотним і тягне скасування ухвали апеляційного суду.

Вирішуючи питання про додержання порядку порушення кримінальних справ, апеляційний суд зробив висновок, що начальник Головного слідчого управління та заступник начальника Управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України не є прокурорами та слідчими, отже, не вправі порушувати кримінальні справи. Такий висновок суду ґрунтується на довільному тлумаченні закону без урахування положень, що містяться в п. 6 ст. 32 КПК України ( 1001-05 ) і згідно з якими до прокурорів, серед інших посадових осіб прокуратури, віднесено і прокурорів управлінь прокуратур, які діють у межах своєї компетенції. Крім того, як це видно з наданих прокурором в касаційному засіданні до розгляду справи по суті постанов від 1 серпня 1997 року та 28 серпня 2002 року, зазначені начальник Головного слідчого управління та заступник начальника управління були включені до складу слідчої групи по розслідуванню кримінальної справи N 49-800, в провадженні якої знаходилися всі кримінальні справи, порушені вказаними постановами, правомірність яких перевірялася в апеляційному порядку.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню як необґрунтована і незаконна, а справа - поверненню на новий апеляційний розгляд.

Суду під час нового апеляційного розгляду справи належить виконати всі вимоги чинного законодавства.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України ( 1003-05 ), колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України УХВАЛИЛА:

касаційне подання заступника Генерального прокурора України задовольнити;

ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 травня 2003 року щодо Т.Ю., Т.О., Ш.Є., Б.А., Т.Г. та С.Л. скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд;

касаційну скаргу Т.Ю. залишити без задоволення.

Судді: В.В. Давиденко О.І. Бунін О.М. Харченко