Судові рішення про відмову в позові про визнання недійсним договору оренди державних будівель і приміщень скасовано в порядку судового нагляду, оскільки суд не з'ясував, чи мав право орендодавець за цим договором розпоряджатися зазначеним майном

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 18.02.98

Судові рішення про відмову в позові про визнання недійсним договору оренди державних будівель і приміщень скасовано в порядку судового нагляду, оскільки суд не з'ясував, чи мав право орендодавець за цим договором розпоряджатися зазначеним майном

(Витяг)

У березні 1993 р. приватний підприємець Є. звернувся в Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим із позовом до КП "Алуштакіно" про усунення перешкод у користуванні орендованими приміщеннями. Позовні вимоги мотивував тим, що 6 травня 1992 р. він уклав з Алуштинською міською кіномережею договір оренди приміщення великого залу кінотеатру "Південний" та будівлі кінотеатру "Чайка" строком на 25 років. Позивач виконав передбачені договором роботи по ремонту приміщень. Однак створене Фондом комунального майна м. Алушти (далі - Фонд) в липні 1992 р. КП "Алуштакіно", яке є правонаступником міської кіномережі, відмовило йому в доступі до орендованих ним приміщень.

В травні 1993 р. Фонд (тепер регіональне відділення Фонду державного майна Автономної Республіки Крим у м. Алушта) пред'явив позов до Є. та третьої особи - КП "Алуштакіно" про визнання недійсним договору оренди від 6 травня 1992 р. На обгрунтування позовних вимог Фонд послався на те, що Алуштинська міська кіномережа в травні 1992 р. не мала статусу юридичної особи, а також дозволу Фонду на укладення договору оренди.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням від 7 вересня 1995 р. Алуштинський міський суд позов Є. задовольнив, а в позові Фонду про визнання договору оренди недійсним відмовив. Ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 9 жовтня 1995 р. рішення було залишено без зміни.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування прийнятих у справі рішень і направлення її на новий розгляд. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.

В основу прийнятих судами рішень покладено висновок про те, що Алуштинська міська кіномережа мала статус юридичної особи, на час укладення договору діяла на підставі статуту, прийнятого на загальних зборах колективу 24 липня 1991 р. і затвердженого Кримським ВО "Кіновідеопрокат", а тому підприємство мало право передати приміщення кінотеатрів у оренду.

Такі висновки суду не відповідають законодавству, що регулює спірні правовідносини.

Згідно зі ст. 9 Закону від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) для державних підприємств статут затверджується власником майна за участю трудового колективу. Відповідно до п. 2 ст. 32, п. 1 ст. 35 Закону від 7 лютого 1991 р. "Про власність" ( 697-12 ) суб'єктами права комунальної власності є відповідні ради, а не галузеві органи управління. Статут Алуштинської міської кіномережі, який не був затверджений та зареєстрований у встановленому законодавством порядку, не міг бути підставою набуття цивільної правоздатності цим підприємством.

Відповідно до ст. 10 Закону "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Вирішуючи питання про правомірність передачі майна в оренду, суд не з'ясував, чи належали будівлі міській кіномережі, не дав оцінки довідці Кримського ВО "Кіновідеопрокат" від 4 червня 1993 р. про їх належність до його фондів, не перевірив, у кого саме перебувало на балансі спірне майно.

Державне підприємство може вчинювати щодо закріпленого за ним майна будь-які дії, які не суперечать його статуту та чинному законодавству. Суд не звернув уваги на те, що відповідно до ст. 26 ЦК ( 1540-06 ) та ст. 9 Закону "Про підприємства в Україні" в ( 887-12 ) статуті підприємства обов'язково повинні бути зазначені предмет та цілі діяльності, і не з'ясував, чи відповідав оспорений договір статуту міської кіномережі в цій частині, хоча згідно зі ст. 50 ЦК угода, укладена юридичною особою всупереч установленим цілям її діяльності, є недійсною.

Обгрунтовуючи додержання Алуштинською міською кіномережею вимог п. 3 ст. 14 Закону "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), суд послався на протокол засідання ради міської кіномережі від 4 травня 1992 р., але не перевірив законності обрання цієї ради, а також факту проведення зазначеного засідання, який оспорювався відповідачем у судовому засіданні.

Таким чином, суд на порушення вимог статей 15, 30, 62 ЦПК ( 1501-06 ) не вжив заходів до з'ясування дійсних обставин справи, не дав об'єктивної оцінки доказам і постановив незаконне рішення, яке судова колегія в цивільних справах Верховного Суду Автономної Республіки Крим усупереч закону залишила без зміни.

Враховуючи наведене, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України прийняті у справі рішення скасувала і направила справу на новий розгляд.

Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.