Тип: Постанова
Дата: 23 березня 2004 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
23.03.2004
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши касаційну скаргу банку "А." на постанову Вищого господарського суду України від 21.10.2003 у справі за позовом банку "А." до дочірнього підприємства "М." ВАТ "А." про розірвання договору та стягнення 7331313,82 грн., ВСТАНОВИЛА:
У червні 2002 року банк "А." звернувся до господарського суду Київської області з позовом до ДП "М." про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості у сумі 7331313,82 грн.
Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що відповідач не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором N* від 05.10.99, а саме - не виконував графік погашення заборгованості по кредиту, що відповідно до п.7.5 договору дає банку підстави вимагати розірвання кредитного договору та стягнення всієї суми боргу.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що кредитних коштів згідно з умовами кредитного договору N* від 05.10.99 ним не отримано.
У липні 2002 року відповідач заявив зустрічний позов до банку "А." про визнання кредитного договору недійсним. Зустрічний позов обгрунтовувався тим, що дана угода є мнимою згідно зі ст. 58 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), оскільки банком, всупереч умовам договору, не було відкрито кредитну лінію, а лише імітовано її відкриття.
Рішенням господарського суду Київської області від 30.10.2002 позов банку "А." задоволено, розірвано кредитний договір N* від 05.10.99 та стягнуто з ДП "М." 7331313,82 грн. боргу та 1225,24 грн. процентів. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Суд виходив з того, що відповідач, в порушення умов кредитного договору та ст. 161 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), не виконав узяті на себе зобов'язання стосовно сплати відсотків та виконання графіка повернення основного боргу по кредиту.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2003 рішення господарського суду Київської області від 30.10.2002 залишено без змін з тих же підстав.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.10.2003 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2003 та рішення господарського суду Київської області від 30.10.2002, посилаючись на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено всіх обставин справи, необхідних для розгляду справи по суті, надання їм правильної юридичної оцінки та вірного застосування норм матеріального та процесуального права.
12.02.2004 Верховним Судом України за касаційною скаргою банку "А." порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 31.10.2003. Скарга мотивується неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Скасовуючи судові рішення у справі, Вищий господарський суд України грунтував свою постанову тим, що юридичні висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають нормам матеріального права.
Проте з такими висновками погодитись не можна з наступних підстав.
Згідно з п.15 Положення Національного банку України про кредитування ( v0246500-95 ), затвердженого постановою Правління НБУ ( va299500-95 ) (далі - Положення), кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником у письмовій формі.
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що між банком "А." та ДП "М." було укладено кредитний договір N* від 03.10.97, згідно з умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 1800000 дол. США на строк з 09.10.97 по 10.08.2002 та здійснено його виплату за реквізитами контракту N** з фірмою "Т." (Німеччина) згідно з розпорядженням банку N***.
Згідно з умовами договору N* від 05.10.99 банк відкрив кредитну лінію ДПМП "А." і по розпорядженню на міжбанківській біржі придбав 1913036,61 дол. США для відповідача.
Пунктом 6.1 договору N* передбачено, що позичальник зобов'язаний забезпечити повернення одержаного кредиту на умовах договору і додаткової угоди N* від 06.02.2001 року.
У разі недотримання позичальником положень п.6.1 договору банк має право вимагати розірвання кредитного договору та стягнення суми боргу.
Відповідно до ст. 161 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Свої зобов'язання відповідач не виконав, тому суди першої й апеляційної інстанцій правильно й обгрунтовано зазначили, що кредитний договір, укладений відповідно до вимог чинного законодавства, підлягає розірванню на підставі пп.6.1, 7.5 договору.
Посилання касаційного суду про те, що кредитний договір N* є недійсним відповідно до вимог ст. 58 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), не відповідає фактичним обставинам справи і є помилковим, а застосування постанови Національного банку України "Про затвердження Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України" ( z0407-98 ) до спірних правовідносин є неправильним, оскільки вона не регулює кредитні відносини між банком і позичальником.
За таких обставин висновок касаційного суду щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального й процесуального права є помилковим, тому постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а законна і обгрунтована постанова суду апеляційної інстанції - залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 111-17, 111-18, 111-19, 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу банку "А." задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 21.10.2003 року скасувати.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2003 залишити в силі.
Постанова остаточна й оскарженню не підлягає.