Тип: Ухвала
Дата: 17 листопада 1993 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
17.11.1993
(Витяг)
П. пред'явив позов до інституту ядерних досліджень Академії наук України і Північно-Тихоокеанської геологорозвідувальної експедиції про відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю.
Позивач зазначав, що з 1984 р. працював інженером лабораторії радіаційної біофізики, а з 18 березня 1986 р. по 1 вересня 1986 р. - радіометристом служби забезпечення біологічного експерименту відділу радіоекології інституту ядерних досліджень АН України. В наступному до липня 1990 р. працював інженером-радіометристом у Північно-Тихоокеанській геологорозвідувальній експедиції. На цих посадах працював з джерелами іонізованого випромінювання, в зв'язку з чим у нього сталася хвороба очей - променева катаракта.
Вважаючи відповідачів відповідальними за заподіяну його здоров'ю шкоду, позивач просив стягнути з них на відшкодування цієї шкоди одночасно 83379 крб. і безстроково з 1 лютого 1992 р. - щомісячно по 2715 крб.
Рішенням Печерського районного народного суду м. Києва від 20 лютого 1992 р. позов задоволено частково. Стягнуто з інституту ядерних досліджень АН України на користь П. одночасно 10278 крб. і по 346 крб. щомісячно безстроково з 1 березня 1992 р.
У касаційному порядку справа не розглядалась.
В протесті заступника Голови Верховного Суду України ставилося питання про скасування зазначеного рішення і направлення справи на новий розгляд. Протест підлягав задоволенню з таких підстав.
Визначаючи розмір відшкодування і покладаючи обов'язок по відшкодуванню шкоди на інститут ядерних досліджень АН України, суд послався на те, що шкода здоров'ю позивача заподіяна в період його роботи в цьому інституті внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки - іонізованого випромінювання, володільцем якого був інститут, і тому останній згідно зі ст. 450 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) відповідає незалежно від наявності його вини в цьому та що на суми відшкодування, обчислені відповідно до затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 3 липня 1984 р. N 690 ( v0690400-84 ) Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, та Інструкції по їх застосуванню, не поширюються положення постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1991 р. N 369 ( 369-91-п ) "Про коригування рівня пенсій, призначених до введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Проте з цими висновками суду не можна погодитись.
Постановою Кабінету Міністрів України від 1 січня 1992 р. N 1 ( 1-92-п ) "Про здійснення першочергових заходів щодо забезпечення соціального захисту населення в умовах лібералізації цін" встановлено, що при визначенні сум відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, а також сум, що виплачуватимуться особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, що визначатимуться після 1 січня 1992 р., сума середньомісячного заробітку за період до 1 січня 1992 р. підвищується на 100 процентів (п. 9).
В даній справі суд визначив розмір відшкодування, виходячи із середнього заробітку позивача за 12 місяців до липня 1990 р., без врахування зазначених положень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1991 р. N 391 ( 391-91-п ) "Про перерахунок розмірів відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків" зобов'язано підприємства, установи і організації здійснити з 2 січня 1992 р. перерахунок раніше визначених розмірів відшкодування цим працівникам, виходячи з рівня середньої заробітної плати відповідних категорій працівників по підприємству, установі, організації за жовтень - грудень 1991 р.
Згідно з Роз'ясненнями про порядок перерахунку розміру відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків ( 391-91-п ), затвердженими відповідно до вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України постановою N 6 Міністерства праці України від 27 січня 1992 р., в цих випадках для проведення перерахунків розмірів відшкодування шкоди, визначених до 1992 р., береться середньомісячний заробіток по підприємству, організації, установі за IV квартал (жовтень - грудень) 1991 р. за професією відповідного розряду, посадою, роботою, на яких потерпілий працював і з виконанням яких пов'язане професійне захворювання або трудове каліцтво. Заробітна плата за грудень 1991 р. береться без урахування встановленого на підприємстві на цей місяць рівня підвищення заробітної плати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 січня 1992 р. N 21 ( 21-92-п ).
У випадку, коли на підприємстві, в установі, організації на період перерахунку відсутні ті професії, посади, роботи чи виконуються вони за зміненою технологією, при виконанні яких визначалась потерпілим заробітна плата для встановлення розміру відшкодування шкоди, а також, коли він визначався із заробітку за декількома місцями роботи: вчителям, надомникам, працівникам, які виконували сезонні роботи та іншим, перерахунок проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України для корегування розмірів пенсій, призначених до 1 січня 1992 р.
З врахуванням зазначених постанов Кабінету Міністрів України і Роз'яснень Міністерства праці України, суду належало визначити розмір сум відшкодування, що підлягали виплаті до 1 січня 1992 р., виходячи із середнього заробітку позивача за 12 місяців до липня 1990 р., підвищеного на 100 процентів, а за період з 1 січня 1992 р. - із середнього заробітку, визначеного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1991 р. і згаданих Роз'яснень.
Крім цього, суд неповно з'ясував, ким має відшкодовуватись шкода, заподіяна здоров'ю позивача.
Відповідно до ст. 456 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) і зазначених вище Правил відшкодування шкоди ( 391-91-п ), що діяли на час розгляду справи (нині діють Правила відшкодування шкоди власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. N 472 ( 472-93-п ), шкода, заподіяна працівникові під час виконання ним трудових обов'язків, у тому числі і джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовувалась підприємством, установою, організацією, з якими потерпілий перебував в трудових відносинах, у тому разі, коли вона була заподіяна з їх вини.
В даному випадку суд не встановив, що шкода заподіяна з вини інституту ядерних досліджень.
Визнаючи, що шкода здоров'ю позивача заподіяна під час його роботи в інституті ядерних досліджень внаслідок дії джерел підвищеної небезпеки - іонізованого випромінювання, володільцем якого є інститут, суд як на докази, що підтверджують наявність цього факту, послався на висновок Київської обласної ЛТЕК від 29 березня 1990 р. про те, що позивач є інвалідом II групи за професійним захворюванням, викликаним аварією на Чорнобильській АЕС, і такий же експертний висновок центрального міжвідомчого центру по встановленню причинного зв'язку захворювання та інвалідності з роботою по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, однак належної оцінки цим документам суд не дав.
Якщо причиною заподіяння шкоди здоров'ю позивача є аварія на Чорнобильській АЕС, то володільцем цього джерела підвищеної небезпеки є виробниче об'єднання "Чорнобильська атомна електростанція", а не інститут ядерних досліджень.
Згідно зі статтями 13, 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) шкода, заподіяна ушкодженням здоров'я громадянина внаслідок Чорнобильської катастрофи, відшкодовується державою за рахунок коштів республіканського бюджету України. Порядок фінансування цих витрат передбачено Положенням, затвердженим Мінфіном, Мінчорнобилем і Національним банком України 25 вересня 1991 р. (раніше 24 червня 1991 р.) за NN 13-412, 3549/1518010. До введення цього Закону в дію (до 1 квітня 1991 р.) шкода, заподіяна внаслідок Чорнобильської катастрофи, за чинним раніше законодавством також відшкодовувалась за рахунок державного бюджету.
Зазначеним Законом ( 796-12 ) передбачено, що шкода, заподіяна особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, компенсується виплатою одноразової і щорічної допомоги на оздоровлення та призначенням державної і додаткової пенсій (статті 48, 49), а розмір відшкодування особам, яких ця катастрофа призвела до стійкої втрати працездатності без встановлення інвалідності, визначається в порядку, передбаченому законодавством для випадків відшкодування такої шкоди, заподіяної робітникам і службовцям при виконанні ними трудових обов'язків.
При визначенні розміру виплати на відшкодування позивачеві шкоди суд виходив з того, що позивач з 1 квітня 1991 р. не одержує пенсії.
Однак у справі є довідка Васильківського міського відділу соціального забезпечення Київської області від 10 лютого 1992 р. про те, що П. як інвалід II групи внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС одержує пенсію в розмірі 1534 крб. Цій довідці суд ніякої оцінки не дав.
Оскільки справа вирішена з порушенням вимог статей 15, 30, 62 ( 1501-06 ), 203 ЦПК ( 1502-06 ), судова колегія Верховного Суду України скасувала рішення, а справу направила на новий розгляд.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.