Про перегляд у порядку виключного провадження вироку

СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІЙСЬКОВА СУДОВА КОЛЕГІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

02.06.2006

Верховний Суд України на спільному засіданні суддів Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії під головуванням першого заступника Голови Верховного Суду України - Пилипчука П.П. за участю прокурора Генеральної прокуратури України - Шоріна М.О., розглянув клопотання заступника Генерального прокурора України про перегляд у порядку виключного провадження вироку Рівненського міського суду Рівненської області від 15 квітня 2005 р. щодо Особи 1, внесене на розгляд за поданням п'яти суддів Верховного Суду України.

Зазначеним вироком Особу 1, 11 серпня 1948 року народження, українку, громадянку України, несудиму, засуджено за ст. 166 КК України ( 2341-14 ) на 2 роки обмеження волі.

Із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України ( 2341-14 ) її звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на неї обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися для реєстрації в ці органи.

(В апеляційному та касаційному порядку справа не розглядалася).

Особу 1 засуджено за те, що вона, проживаючи у квартирі Адреса 1 зі своєю неповнолітньою дочкою-інвалідом з дитинства Юлією, 3 травня 1989 року народження, у період із жовтня 2003 р. по лютий 2004 р. злісно не виконувала встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки.

У клопотанні прокурора та у поданні суддів порушено питання про зміну вироку у зв'язку з неправильним застосуванням до засудженої кримінального закону та звільнення її від покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Драги В.П., міркування прокурора, на думку якого клопотання є обґрунтованим, Верховний Суд України вважає, що клопотання підлягає задоволенню.

Санкцією ст. 166 КК України ( 2341-14 ), за якою засуджено Особу 1, передбачено покарання у виді обмеження волі на строк від 2 до 5 років або позбавлення волі на той самий строк.

Зазначений злочин віднесено до злочинів середньої тяжкості.

Згідно з ч. 3 ст. 61 КК України ( 2341-14 ) обмеження волі не застосовується до осіб, що досягли пенсійного віку.

Як убачається з матеріалів справи, на час постановлення вироку Особі 1 виповнилося 56 років, тобто вона досягла пенсійного віку, а тому суд необгрунтовано застосовував до неї покарання у виді обмеження волі.

З урахуванням зазначеної обставини, роз'яснень, які містяться у абз. 7 п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. N 7 ( v0007700-03 ) "Про практику призначення судами кримінального покарання", та положень ч. 2 ст. 400-4 КПК ( 1003-05 ) щодо неможливості погіршити становище засудженого при перегляді судових рішень у порядку виключного провадження суд не вправі перейти до більш м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК України ( 1001-05 ) повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.

Виходячи з наведеного, вирок щодо Особи 1 належить змінити шляхом виключення з нього вказівки суду про призначення засудженій покарання у виді обмеження волі і звільнити її від покарання.

Керуючись ст.ст. 400-4, 400-10 КПК України ( 1003-05 ), Верховний Суд України УХВАЛИВ:

Клопотання заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 15 квітня 2005 р. щодо Особи 1 змінити.

Виключити з нього вказівку про призначення їй покарання у виді обмеження волі та звільнити її від покарання.