Тип: Ухвала
Дата: 05 грудня 2001 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА ПАЛАТА З ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 05.12.2001 м. Київ
(Витяг)
16 травня 2001 р. К. звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства відкритого типу "Стахановський вагонобудівний завод" (далі - АТВТ) про стягнення компенсації заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в сумі 1 тис. 838 грн., середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 888 грн. і витрат на юридичну допомогу в сумі 90 грн. Позивач послався на порушення відповідачем термінів виплати заробітної плати та наявність заборгованості перед ним у сумі 2 тис. 762 грн. за період із 8 вересня 1997 р. по 27 травня 1999 р. і просив стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в сумі 1 тис. 838 грн. Крім того, К. просив стягнути 888 грн. компенсації, що становить різницю між середнім заробітком у відповідача та середнім заробітком за новим місцем роботи, у зв'язку із затримкою АТВТ розрахунку при звільненні, а також 90 грн. понесених ним витрат на юридичну допомогу.
Рішенням Стахановського міського суду Луганської області від 18 червня 2001 р. позов К. було задоволено в частині стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати в сумі 1 тис. 838 грн. та витрат на юридичну допомогу в сумі 90 грн. У задоволенні позовних вимог у частині стягнення компенсації середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні відмовлено.
У касаційній скарзі К. просив скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні компенсації середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню в оскарженій частині з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.
Відповідно до ст. 117 КЗпП ( 322-08 ) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.
Відмовляючи К. у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, суд виходив із того, що вини відповідача в порушенні строків розрахунку немає. Проте такий висновок не може бути визнаний обгрунтованим, оскільки будь-яких доказів поважності причин несвоєчасного розрахунку відповідач не надав, а заперечення його представника щодо підстав для звільнення від відповідальності за ст. 117 КЗпП ( 322-08 ) зводяться до порушення позивачем тримісячного строку звернення до суду.
Наявна в матеріалах справи довідка відділу державної виконавчої служби м. Стаханова від 27 травня 2001 р. про невиконання рішення комісії по трудових спорах АТВТ від 28 серпня 2000 р. N 771 щодо стягнення на користь К. заборгованості по заробітній платі у зв'язку з відсутністю коштів на розрахунковому рахунку підприємства не охоплює всього періоду затримки розрахунку при звільненні позивача і може бути оцінена лише у сукупності з іншими доказами при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності вини відповідача.
Суд не врахував роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 р. N 13 ( v0013700-99 ) "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", відповідно до яких, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП ( 322-08 ) стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні останнього до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Крім того, судом порушено вимоги ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ), якою передбачено обгрунтування рішення лише тими доказами, які були предметом дослідження в судовому засіданні. Так, суд зазначив у рішенні, що вини АТВТ у порушенні строків розрахунку при звільненні позивача немає, оскільки з 1998 р. відповідач перебуває у стані банкрутства. Проте будь-яких доказів порушення справи про банкрутство АТВТ у матеріалах справи немає.
Оскільки допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України рішення Стахановського міського суду в частині стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.
"Вісник Верховного Суду України", N 2, березень - квітень, 2002 р.