Тип: Постанова
Дата: 11 серпня 2004 р.
Статус: Не визначено
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
11.08.2004
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Д-ка О.П. до ТОВ "Д." про повернення майна або відшкодування збитків та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ТОВ "Д." на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 травня 2003 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 20 серпня 2003 року, ВСТАНОВИЛА:
У липні 2002 року Д-к О.П. звернувся до суду із зазначеним позовом з підстав, передбачених ст.ст. 440, 440-1, 453 ЦК УРСР ( 1540-06 ). Вказував, що в квітні 2002 року придбав у Німеччині автомобіль "А.", 1998 року випуску, кузов N*, і зареєстрував його у Вінницькому МРЕВ УДАІ УМВС України у Вінницькій області за N*.
1 червня 2002 року Д-к О.П. виїхав у справах до Німеччини, поставивши автомобіль на платну стоянку фірми "Д.", яка знаходиться у м. Вінниці. Після повернення додому 8 червня 2002 року він дізнався, що автомобіль викрадено. Звернення до охоронців стоянки та в правоохоронні органи ніяких результатів не дали, фірма "Д." автомобіля не повернула.
У зв'язку з наведеним позивач просив стягнути з відповідача на його користь вартість викраденого автомобіля, понесені на його придбання витрати та вартість речей, які знаходилися в автомобілі, а всього 96628 грн. 67 коп. і 5000 грн. заподіяної моральної шкоди.
У подальшому позивач збільшив свої вимоги в частині відшкодування моральної шкоди до 11000 грн., посилаючись на ст. 24 Закону "Про захист прав споживачів" ( 1023-12 ), та змінив підстави відшкодування матеріальної шкоди, посилаючись на Правила зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року N 115 ( 115-96-п ).
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 травня 2003 року, залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 20 серпня 2003 року, позов задоволено частково. Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 77972 грн. матеріальної шкоди, 3000 грн. моральної шкоди та 80 грн. у рахунок відшкодування витрат за проведення експертизи.
У касаційній скарзі ТОВ "Д." ставиться питання про скасування постановлених судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав неправильного застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права, зокрема ст.ст. 440, 440-1 ЦК УРСР ( 1540-06 ) та ст.ст. 15, 30 ( 1501-06 ), 203 ЦПК України ( 1502-06 ). Крім того, скаржник вказує, що судом не застосовано ст.ст. 46, 153, 210, 414, 415, 418 ЦК УРСР, які підлягали застосуванню до правовідносин за договором схову, що виникли між сторонами.
Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обгрунтовано виходив із того, що між сторонами було укладено договір схову належного Д-ку О.П. автомобіля, а тому ТОВ "Д.", якому належить автостоянка, повинне нести передбачену законом відповідальність за викрадення переданого на зберігання автомобіля.
Так, згідно з п.27 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року N 115 ( 115-96-п ) відповідно до Закону "Про захист прав споживачів" ( 1023-12 ), автостоянки гарантують схоронність транспортних засобів, прийнятих на зберігання згідно з цими Правилами, а у разі їх зникнення, розукомплектування чи пошкодження під час зберігання несуть відповідальність у встановленому законодавством порядку.
В силу вимог ч.2 ст. 418 ЦК УРСР ( 1540-06 ), якщо по закінченні строку схову, передбаченого в договорі, або строку, зазначеного охоронцем у порядку ст. 415 цього Кодексу, майно не буде взяте назад тим, хто здав його на схов, охоронець надалі відповідає за втрату, нестачу, пошкодження цього майна лише за наявності з його боку умислу або грубої необережності.
Статтею 419 ЦК УРСР ( 1540-06 ), якою встановлено розмір відповідальності охоронця, передбачено, що, якщо в законі або в договорі не передбачено обов'язку охоронця відшкодувати збитки, завдані втратою, нестачею або пошкодженням майна, охоронець відповідає за втрату і нестачу майна в розмірі вартості втраченого майна або майна, якого не вистачає (дійсної вартості втраченого майна).
Відповідно до ч.2 ст. 24 Закону "Про захист прав споживачів" ( 1023-12 ) при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Судом встановлено, що переданий позивачем на зберігання автомобіль із грубої необережності працівників відповідача був втрачений. У зв'язку з цим суд прийшов до обгрунтованого висновку про те, що відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість втраченого автомобіля, яка була визначена згідно з висновком експертизи.
Доводи скарги про відсутність між сторонами договору схову майна, неправильність визначення вартості автомобіля та розміру моральної шкоди спростовуються матеріалами справи, зокрема, фактом здачі транспортного засобу та внесення плати за його зберігання позивачем, висновком експерта про вартість аналогічного автомобіля з урахуванням дефектів, зафіксованих працівниками митної служби при перетині автомобілем кордону, та даних про пробіг автомобіля на момент його продажу. Розмір моральної шкоди визначений судом з урахуванням порушення прав, наданих споживачеві, та права власності.
Оскільки постановлені судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, то Судова палата не вбачає підстав для їх скасування.
Керуючись ст.ст. 334, 335 ЦПК України ( 1503-06 ), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу ТОВ "Д." відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 травня 2003 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 20 серпня 2003 року залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.