Орган засобу масової інформації та автор публікації, які поширили відомості, що не відповідають дійсності і порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, відшкодовують заподіяну позивачеві моральну шкоду не солідарно, а відповідно до ступеня вини кожного з них

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 25.11.98

Орган засобу масової інформації та автор публікації, які

поширили відомості, що не відповідають дійсності і

порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача,

відшкодовують заподіяну позивачеві моральну шкоду не

солідарно, а відповідно до ступеня вини кожного з них

(Витяг)

У березні 1998 р. П. пред'явив позов до АТЗТ "Редакція газети "Політика", а також до журналіста цієї газети Л-ського про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що 11 лютого 1998 р. в N 5 газети було опубліковано статтю "Разведка доложила точно...", в якій викладено відомості, що не відповідають дійсності, ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію як мера м.Ніжина. А саме: нібито П. незаконно використовує бюджетні кошти на оплату свого навчання в Чернігівському політехнічному інституті; маючи трикімнатну квартиру, одержав ще й чотирикімнатну; на своїй батьківщині збудував великий будинок, фотознімок якого з підписом "Хатинка ніжинського мера" було вміщено поруч зі статтею.

У статті також повідомлялось про те, що кандидату в народні депутати України по виборчому округу N 209 місцевою владою оголошено справжню війну - його не допускають в установи та організації міста для зустрічей з виборцями, а іншому кандидату в народні депутати - першому заступнику голови Чернігівської обласної державної адміністрації Б. - міський виконавчий комітет дав "зелене світло".

Посилаючись на те, що зазначені обставини ганьблять його честь, гідність і ділову репутацію, завдають йому та його сім'ї великої моральної шкоди, П. просив зобов'язати відповідачів опублікувати спростування, а також стягнути з них солідарно на його користь 1 млн. грн. моральної шкоди, перерахувавши їх дитячій поліклініці м.Ніжина.

У процесі розгляду до участі в справі як співвідповідач був притягнутий головний редактор Л-ко - автор зазначеної статті (Л-ський - його псевдонім).

Рішенням судової колегії в цивільних справах Київського міського суду від 23 липня 1998 р. позов задоволено частково. Опубліковані в газеті відомості визнано такими, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і ділову репутацію П. АТЗТ "Редакція газети "Політика" зобов'язано надрукувати спростування цих відомостей протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили на тій самій сторінці тим же шрифтом без будь-яких коментарів. Постановлено стягнути солідарно із зазначеного АТЗТ та автора статті Л-ка на користь П. 20 тис. грн. моральної шкоди, перерахувавши їх дитячій поліклініці м.Ніжина. Вирішено також питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі АТЗТ "Редакція газети "Політика" просило рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд, посилаючись на те, що зазначені в статті відомості відповідають фактичним обставинам справи, а висновки суду про те, що вони ганьблять честь, гідність та ділову репутацію позивача, є необгрунтованими, стягнення ж моральної шкоди в розмірі 20 тис. грн. є намаганням суду припинити випуск газети.

Постановляючи рішення в частині захисту честі, гідності та ділової репутації П., судова колегія в цивільних справах Київського міського суду правильно виходила з вимог ст. 7 ЦК ( 1540-06 ) та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 17 постанови від 28 вересня 1990 р. N 7 ( v0007700-90 ) "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій", про те, що обов'язок довести відповідність розповсюджених відомостей дійсності покладається на відповідача, а на позивача - обов'язок довести лише факт поширення відомостей, які його порочать, саме тією особою, до якої пред'явлено позов. Проте позивач має право подати й докази невідповідності дійсності таких відомостей. Суд обгрунтовано дійшов висновку, що відповідачі у даній справі не довели відповідність дійсності жодної з поширених у зазначеній статті відомостей щодо П., а навпаки, позивач довів невідповідність їх дійсності. З цього приводу в судовому рішенні наведено переконливі обгрунтування, які базуються на зібраних у справі доказах, і відповідні мотиви, чому суд вважає поширені відомості такими, що ганьблять честь, гідність та ділову репутацію позивача. Тому судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України погодилася з доводами касаційної скарги.

У частині ж стягнення моральної шкоди рішення суду не відповідає ні вимогам ст. 451 ЦК ( 1540-06 ), ні роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, даним у постанові від 31 березня 1995 р. N 4 ( v0004700-95 ) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Стягуючи 20 тис. грн. моральної шкоди з АТЗТ і автора статті солідарно, суд зазначив, що шкоду було заподіяно позивачеві їх спільними діями, і з цього приводу послався на п. 10 постанови Пленуму від 31 березня 1995 р. N 4 ( v0004700-95 ), в якому дійсно роз'яснено, що на осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), відповідальність по її відшкодуванню покладається солідарно.

Проте суд не вказав у рішенні, якими ж конкретно спільними діями юридичної особи - АТЗТ (колективного власника) і фізичної особи - автора статті позивачеві заподіяно моральну шкоду, і не обговорив питання, чи можлива взагалі в даному випадку така відповідальність. Адже в п. 11 цієї ж постанови ( v0004700-95 ) Пленум Верховного Суду України зазначив, що у справах про спростування відомостей, поширених засобами масової інформації (в пресі, по радіо і телебаченню), як відповідачі притягуються автор, орган засобу масової інформації, що їх поширив, а в передбачених законом випадках - і відповідна службова особа цього органу, які й несуть обов'язок по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди відповідно до ступеня вини кожного з них.

Крім того, суд не навів у рішенні й ніяких конкретних обставин, які він враховував при визначенні розміру моральної шкоди, хоча зобов'язаний був це зробити відповідно до п. 9 тієї ж постанови ( v0004700-95 ), та не обгрунтував перерахування 20 тис. грн. дитячій поліклініці м.Ніжина, яка участі у справі не брала.

Виходячи з наведеного, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України рішення судової колегії в цивільних справах Київського міського суду в частині стягнення моральної шкоди та розподілу судових витрат скасувала і направила справу в цій частині на новий розгляд, а в решті залишила рішення без зміни.

Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.