Про приватизацію комунального майна

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

20.01.2004

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України <...> за участю представників ТОВ "В.", Миколаївської міської ради і ТОВ "Т.", розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "В.", ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2000 року ТОВ "В." звернулось до арбітражного суду Миколаївської області з позовом до управління майном комунальної власності Миколаївської міської ради про зобов'язання прийняти рішення про приватизацію позивачем шляхом викупу частини майнового комплексу готелю "М." та затвердити договір купівлі-продажу комунального майна у редакції позивача. Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що відмова відповідача у задоволенні заяви про приватизацію комунального майна та укладення договору купівлі-продажу не відповідають вимогам чинного законодавства і суперечать умовам договору оренди з правом викупу готельного господарства від 27.09.91.

Пізніше до участі у справі були залучені Миколаївська міська рада як відповідач та ТОВ "Т." і організація орендарів орендного підприємства готельного господарства як треті особи. Крім того, змінено предмет позову - про визнання частково недійсним рішення Миколаївської міської ради від 29.05.2001 N*, зобов'язання відповідачів прийняти рішення про приватизацію позивачем цілісного майнового комплексу готелю "М." шляхом викупу та укладення договору купівлі-продажу цього майна з позивачем у його редакції.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 29.05.2003 у задоволенні позову відмовлено, оскільки позивачем в обгрунтування позовних вимог не надано достатніх доказів і спірне рішення Миколаївської міської ради відповідає вимогам закону.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.08.2003 вищевказане рішення суду скасовано. Позов задоволено. Визнано недійсним рішення Миколаївської міської ради від 29.05.2001 N* у частині п.20 додатка 1 до цього рішення щодо визначення ТОВ "Т." покупцем цілісного майнового комплексу готелю "М.". Зобов'язано відповідачів здійснити приватизацію цього майна шляхом викупу ТОВ "В." та укласти договір купівлі-продажу в редакції, запропонованій позивачем. Визнано недійсним договір купівлі-продажу комунального майна від 09.07.2001, укладений між управлінням майном комунальної власності Миколаївської міської ради та ТОВ "Т.". Зобов'язано кожну сторону повернути другій стороні все одержане за угодою.

Постанова мотивована тим, що спірним рішенням Миколаївської міської ради (п.20 додатка 1) ТОВ "Т." було визнано покупцем цілісного майнового комплексу готелю "М." за відсутності його заяви на приватизацію, що є порушенням процедури підготовки об'єкта до приватизації. Тому п.20 додатка 1 спірного рішення визнано недійсним. Договір купівлі-продажу комунального майна від 09.07.2001, укладений між управлінням майном комунальної власності Миколаївської міської ради та ТОВ "Т.", також визнано недійсним, оскільки він укладений на виконання незаконного рішення міської ради, про що вказано вище. Згідно з чинним рішенням господарського суду Миколаївської області від 23.09.2002 у справі N* позивач є єдиним господарським товариством, що є правонаступником орендаря за договором оренди з правом викупу від 27.09.91 та має право на приватизацію цілісного майнового комплексу готелю "М." шляхом викупу.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.10.2003 N* постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.08.2003 скасовано, а рішення господарського суду Миколаївської області від 29.05.2003 залишено без змін.

Постанова обгрунтована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що ТОВ "Т." протиправно заявило себе покупцем цілісного майнового комплексу готелю "М.", а право на приватизацію належить виключно позивачу, оскільки встановлені у справі N* факти не можна вважати доведеними, адже Миколаївська міська рада не була стороною у тій справі. Крім того, визнання апеляційним судом з власної ініціативи поза межами позовних вимог недійсним договору купівлі-продажу комунального майна від 09.07.2001, укладеного між управлінням майном комунальної власності Миколаївської міської ради та ТОВ "Т.", суперечить принципу диспозитивності сторін судового процесу.

Ухвалою Верховного Суду України від 18.12.2003 порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 22.10.2003 N* за касаційною скаргою ТОВ "В.", де поставлено питання про скасування цієї постанови Вищого господарського суду України та залишення в силі постанови Одеського апеляційного господарського суду від 26.08.2003. Посилання зроблені на порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України у своїй постанові, посилаючись на пп.2.1, 7.3 та 7.10 договору оренди, зробив висновок, що суб'єктами приватизації готелів вправі були виступати й інші господарські товариства, створені трудовими колективами цих готелів. Крім того, не погоджуючись із висновком апеляційного суду щодо порушення ТОВ "Т." порядку приватизації, зазначив, що ні продавець, ні покупець не сприймали лист управління майном комунальної власності Миколаївської міської ради від 26.01.2001 N* як відмову цьому товариству в приватизації, яку в подальшому і здійснили.

Такі висновки не грунтуються на матеріалах справи та не відповідають вимогам закону.

Як встановлено судами, 27.09.91 між Миколаївським обласним управлінням житлово-комунального господарства (орендодавець) та трудовим колективом працівників Миколаївського виробничого об'єднання готельного господарства (орендар) було укладено договір оренди майна терміном на 10 років з правом викупу. Утім, умови викупу - ціна об'єкта, порядок, терміни та засоби платежу - у договорі визначені не були.

Так, відповідно до п.1.2 цього договору зі змінами та доповненнями до нього предметом договору була оренда цілісних майнових комплексів готелів "М.", "У." та "Ц.".

Враховуючи, що згідно з п.7.2 договору оренди з правом викупу зазначені об'єкти оренди підлягали викупу в якості самостійних об'єктів приватизації, пункти 7.3, 7.10 цього договору передбачали, що викуп зазначених об'єктів оренди буде здійснюватися господарським товариством, створеним трудовим колективом кожного із готелів або їх структурних підрозділів. Тобто трудовий колектив кожного готелю мав право створити господарське товариство з метою участі у приватизації цілісного майнового комплексу (або структурного підрозділу) цього готелю. Таким чином, за умовами вказаного договору оренди з правом викупу покупцем цілісного майнового комплексу кожного готелю могло виступати тільки одне господарське товариство, у статуті якого зазначеної, що це товариство є правонаступником орендаря відносно договору оренди з правом викупу.

Питання правонаступництва було ретельно досліджено в матеріалах справи N*, де рішенням господарського суду Миколаївської області від 23.09.2002 встановлено, що ТОВ "В." є єдиним належним правонаступником орендаря за договором оренди з правом викупу від 27.09.91 зі змінами та доповненнями до нього. Вказане рішення суду залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 21.01.2003 року.

Касаційною інстанцією не взято до уваги наведені факти та зроблено помилковий висновок щодо можливості створення декількох господарських товариств із метою приватизації одного об'єкта.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ), переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказів, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

По даній справі суд касаційної інстанції дав власну оцінку прийнятому на підставі ч.1 ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) судом апеляційної інстанції в якості додаткового доказу листу управління майном комунальної власності Миколаївської міської ради від 26.01.2001 N*, вказавши, що цей лист не є відмовою у приватизації, тоді як апеляційний суд зробив висновок зі змісту цього листа, що ТОВ "Т." було відмовлено у приватизації готелю "М." у зв'язку з тим, що цілісний майновий комплекс готелю "М." було включено до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, тобто з тих же підстав, що і товариству "В.".

Судами було встановлено, що 29.05.2001 на 30 сесії Миколаївської міської ради було прийнято рішення N* "Про внесення змін та доповнень до Переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають приватизації", затвердженого рішенням міської ради від 26 квітня 2000 року N* "Про виконання Програми приватизації майна м. Миколаєва, затвердження звіту про використання позабюджетного фонду приватизації за 1999 рік та затвердження Програми приватизації на 2000-2002 роки".

Пунктом 20 додатка 1, затвердженого пунктом 1.1 рішення Миколаївської міської ради від 29.05.2001 N*, цілісний майновий комплекс готелю "М." було включено до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають приватизації способом "викуп", але покупцем комунального майна було зазначено ТОВ "Т.".

Апеляційна інстанція дійшла правильного висновку, що рішення Миколаївської міської ради від 29.05.2001 N* в частині визнання в п.20 додатка 1 до цього рішення покупцем цілісного майнового комплексу готелю "М." ТОВ "Т." не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню.

Із матеріалів справи вбачається, що на момент прийняття Миколаївською міською радою рішення N* від 29.05.2001 спір щодо приватизації першого, другого та третього поверхів лівого крила готелю "М." було вирішено на користь позивача - ТОВ "В.". Рішенням арбітражного суду Миколаївської області від 01.03.2001 у справі N*, що набрало чинності, було вирішено спонукати управління майном комунальної власності Миколаївської міської ради до приватизації комунального майна - частини майнового комплексу готелю "М." - ТОВ "В." та укладання договору купівлі-продажу комунального майна в редакції, наданій позивачем.

Пунктами 4, 5 ст. 7 Закону "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" ( 2171-12 ) від 15.05.96 N 189/96-ВР ( 189/96-ВР ) передбачено, що для включення підприємства до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації, покупець повинен подати до органу приватизації заяву. Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до відповідного переліку. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі.

Зміст листів управління майном комунальної власності Миколаївської міської ради N* від 26.12.2000 та N* від 26.01.2001 свідчить про залишення без задоволення обох заяв на приватизацію ТОВ "Т.". У зв'язку з цим апеляційна інстанція дійшла правильного висновку, що ТОВ "Т." було визнано покупцем цілісного майнового комплексу готелю "М." при відсутності заяви на приватизацію, що є порушенням процедури підготовки об'єкта до приватизації.

Враховуючи наведене, апеляційна інстанція зробила правильні висновки, що позовні вимоги ТОВ "В." щодо спонукання Миколаївської міської ради та управління майном комунальної власності Миколаївської міської ради приватизувати комунальне майно (цілісний майновий комплекс готелю "М.") шляхом викупу та укласти договір купівлі-продажу цього майна з ТОВ "В." у редакції, наданій позивачем, є правомірними та підлягають задоволенню.

Водночас матеріали справи свідчать, що на виконання незаконного в частині зазначення у п.20 додатка 1 до рішення Миколаївської міської ради від 29.05.2001 N* покупцем цілісного майнового комплексу готелю "М." ТОВ "Т." 09.07.2001 між управлінням майном комунальної власності Миколаївської міської ради та ТОВ "Т." було укладено договір купівлі-продажу комунального майна (цілісного майнового комплексу готелю "М.").

Згідно з вимогами ч.1 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ), якщо, вирішуючи господарський спір. буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.

У зв'язку з цим апеляційна інстанція на підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) правильно визнала недійсним пов'язаний з предметом даного спору договір купівлі-продажу комунального майна, оскільки він суперечить законодавству, адже був укладений на виконання незаконного рішення міської ради та є таким, що порушує вимоги п.9 ст. 17 Закону "Про приватизацію майна державних підприємств" ( 2163-12 ), яким передбачено право орендаря (у даному випадку його правонаступника - ТОВ "В.") на викуп об'єкта оренди. Покупець по договору купівлі-продажу комунального майна - ТОВ "Т." - не є ні орендарем, ні його правонаступником відносно права викупу орендованого майна.

Крім цього, слід зазначити, що на момент прийняття Миколаївською міською радою рішення N* від 29.05.2001 і на момент укладення 09.07.2001 договору купівлі-продажу комунального майна було чинне рішення арбітражного суду Миколаївської області від 01.03.2001 у справі N*, яким вирішено спонукати управління майном комунальної власності Миколаївської міської ради до приватизації комунального майна - частини майнового комплексу готелю "М." ТОВ "В." та укладення договору купівлі-продажу комунального майна в редакції, наданій позивачем. Укладення управлінням майном комунальної власності Миколаївської міської ради даного договору не з позивачем, а з іншим товариством (ТОВ "Т."), є порушенням вимог ст. 45 ГПК України ( 1798-12 ) щодо обов'язковості виконання на усій території України рішень, ухвал і постанов господарських судів.

З урахуванням наведеного постанову Вищого господарського суду України від 22.10.2003 N* слід скасувати, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.08.2003 - залишити в силі.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ТОВ "В." задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 22.10.2003 N* скасувати, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.08.2003 залишити в силі.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.