Тип: Рішення
Дата: 02 березня 2005 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
02.03.2005
(Витяг)
У вересні 2001 р. Г. звернувся до суду з позовом до П., Т. та В. про стягнення боргу, мотивуючи тим, що в травні 1999 р. за домовленістю з відповідачами про включення його до складу засновників ТОВ "Квант-Конан" (далі - ТОВ, товариство) передав В. свій внесок до статутного фонду товариства в розмірі 24 тис. дол. США. 26 травня 1999 р. його було введено до складу засновників ТОВ, проте 15 липня 2000 р. на загальних зборах товариства прийнято рішення про виведення його зі складу засновників товариства та повернення йому внеску в статутний фонд. Однак відповідачі повернули лише 16 тис. 230 грн., а решту суми в добровільному порядку повертати відмовляються, чим спричинили йому матеріальну та моральну шкоду.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням від 14 березня 2003 р. Ленінський районний суд м. Кіровограда позов задовольнив частково: постановив стягнути з відповідачів на користь Г. у солідарному порядку по 37 тис. 296 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та по 5 тис. грн. - як компенсацію моральної шкоди.
Апеляційний суд Кіровоградської області рішенням від 12 серпня 2003 р. рішення суду першої інстанції скасував у частині стягнення з П. і Т. по 5 тис. грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди в солідарному порядку і позов у цій частині залишив без задоволення; у решті рішення суду першої інстанції залишив без зміни.
У касаційних скаргах П. і Т. просили скасувати рішення суду першої інстанції та частково - рішення апеляційного суду з підстав неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 333 ЦПК ( 1503-06 ) суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень, ухвалених судами першої та другої інстанцій, лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Постановляючи рішення про задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що така шкода була заподіяна в результаті неналежного виконання відповідачами зобов'язань.
Залишаючи без зміни рішення суду першої інстанції у частині відшкодування з В. на користь Г. моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що В. це рішення не оскаржував.
Проте з такими висновками судів обох інстанцій погодитись не можна.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 31 березня 1995 р. N 4 ( v0004700-95 ) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються судами, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції ( 254к/96-ВР ) або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440(1) ЦК ( 1540-06 ) та іншим законодавством, яким встановлено відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, що підпадають під дію Закону від 12 травня 1991 р. N 1023-XII ( 1023-12 ) "Про захист прав споживачів" чи інших законів, якими врегульовано такі зобов'язання і передбачено відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Правовідносини, що виникли між сторонами в розглядуваній справі, є договірними, тому відшкодування моральної шкоди у випадку їх порушення законом не передбачено.
Таким чином, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права, а суд апеляційної інстанції не перевірив його законність і обґрунтованість у частині стягнення з В. на користь Г. моральної шкоди.
З огляду на наведене Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що рішення судів першої та другої інстанцій підлягають скасуванню частково з ухваленням нового рішення в частині вирішення позову про відшкодування моральної шкоди, а в решті мають бути залишені без зміни.
Керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційні скарги П. і Т. задовольнила частково: рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 березня 2003 р. у частині стягнення з В. на користь Г. 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 серпня 2003 р. про залишення рішення районного суду в цій частині без зміни скасував; у задоволенні позову Г. до В. про відшкодування моральної шкоди відмовив; у решті ухвалені судові рішення залишив без зміни.