Про засудження за сукупністю злочинів та позбавлення волі

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 23.12.99 м.Київ

vd991223

(Витяг)

Дії засуджених неправильно кваліфіковані судом крім пунктів "б", "е", "і" ст. 93 КК України ( 2001-05 ) ще й за п. "ж" цієї статті, оскільки одне й те саме умисне вбивство не може бути вчинено з хуліганських мотивів і з метою приховати інший злочин.

Законний представник неповнолітнього може нести майнову відповідальність лише в межах і порядку, передбачених ст. 447 ЦК України ( 1540-06 )

Вироком судової колегії в кримінальних справах Запорізького обласного суду від 23 вересня 1999 р. Г. і К. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених пунктами "б", "е", "ж", "і" ст. 93, ч. 2 ст. 206 КК ( 2002-05 ), на 10 років позбавлення волі кожну.

Постановлено стягнути солідарно з Г. та К. і законного представника Г.В. на користь П.Є. 9 тис. 900 грн. і провадити стягнення з Г.В. до настання повноліття засудженої Г. (до 19 листопада 2000 р.).

Г. і К. засуджено за те, що вони 1 січня 1999 р. в м. Запоріжжі, перебуваючи в стані сп'яніння, вчинили злісне хуліганство й умисне вбивство П. за попереднім зговором групою осіб з особливою жорстокістю із хуліганських мотивів та з метою приховати інший злочин.

Суд визнав, що злочини вчинено за таких обставин.

1 січня 1999 р. близько 14-ї години Г. після вживання спиртних напоїв запропонувала К. вчинити щодо П. хуліганські дії, зокрема поїхати до неї у смт Балабіно, привезти її в м. Запоріжжя, де побити та, принижуючи її гідність, роздягнути і в такому вигляді примусити повернутися додому.

Близько 15-ї години вони приїхали до П., у неї в дворі вживали вино, яке привезли із собою, після чого разом з останньою приїхали в м. Запоріжжя, де завели її за будівлю центрального автовокзалу.

Там, грубо порушуючи громадський порядок і виражаючи явну неповагу до суспільства, Г. безпричинно з особливою зухвалістю завдала П. кілька ударів кулаком в обличчя і, виявляючи винятковий цинізм, примусила її роздягнутися. Після цього Г. і К. завели потерпілу під залізничний міст, де, продовжуючи хуліганські дії, завдали їй по декілька ударів кулаком в обличчя, живіт і груди, заподіявши фізичний біль.

Із метою приховати вчинений злочин - злісне хуліганство - Г. і К. вирішили з хуліганських мотивів убити П.

На виконання умислу на вбивство Г., діючи за попереднім зговором із К., з хуліганських мотивів схопила П. за волосся і вдарила її декілька разів головою об бетонну опору, від чого потерпіла впала на землю. Потім Г. і К. завдали П. по декілька ударів ногами в голову й живіт, заподіявши їй закриту внутрішньочерепну травму та інші ушкодження.

Бажаючи довести умисел на вбивство П. до кінця, Г. і К., виявляючи особливу жорстокість, почали душити потерпілу, по черзі здавлюючи руками їй горло, запальничкою підпалювали волосся, чим заподіювали їй особливі фізичні страждання.

Оскільки вони не змогли задушити П. руками, Г. зняла у себе з пояса брюк шнурок, який обв'язала навколо її шиї, взяла за один кінець, а другий передала К., і вони почали душити потерпілу разом.

Побачивши, що з рота П. потекла кров, Г. і К. вирішили, що вона мертва, і з метою приховати сліди вбивства намагалися втопити труп у річці, але не змогли цього зробити. Щоб ввести слідство в оману, Г., діючи з виключним цинізмом, імітувала згвалтування.

Смерть П. настала від закритої внутрішньочерепної травми з крововиловом під м'які мозкові оболонки і в поверхневі відділи кори головного мозку при явищах набряку його речовини.

Розглянувши касаційні скарги, судова колегія змінила вирок з таких підстав.

У судовому засіданні Г. і К. визнали, що смерть П. настала внаслідок тих дій, які вони вчинили щодо потерпілої, однак кожна заявляла, що не була ініціатором злочину та намагалася применшити свою роль у вчиненні вбивства.

На попередньому слідстві в присутності захисника Г. показала, що 1 січня 1999 р. вона з К. приїхала до П. для того, щоб побити її. Після розпиття спиртних напоїв вони втрьох приїхали в м. Запоріжжя, де біля центрального автовокзалу між ними виникла сварка. Вона і К. почали бити П., примусили її роздягнутися. Потім завели потерпілу під залізничний міст, де знову били. Вона особисто вдарила потерпілу головою об опору мосту, обидві били її руками і ногами по голові, тулубу, душили руками та шнурком за шию, а коли з рота потерпілої потекла кров, вирішили, що вбили її. З метою приховати сліди злочину вони намагалися втопити труп у річці, але не змогли цього зробити, Крім того, вона імітувала згвалтування потерпілої.

К. на попередньому слідстві в присутності захисника давала аналогічні показання щодо дій, вчинених нею і Г., яка, крім того, підпалювала волосся потерпілої, припалювала її обличчя сигаретою.

При відтворенні обстановки й обставин події Г. та К. показали, де і як били потерпілу, роздягли її і де залишилися предмети одягу.

У місцях, вказаних К. і Г., були виявлені одяг та взуття потерпілої.

Те, що К. і Г. 1 січня 1999 р. приїжджали до П. у смт Балабіно, де розпивали спиртні напої, і що потерпіла поїхала з ними до м. Запоріжжя, підтвердив П.Є.

При проведенні судово-хімічної експертизи встановлено, що на колготах потерпілої П. виявлено текстильне волокно, яке має загальну родову належність із волокнами, що входять до складу тканини брюк Г.

Під час дослідження піднігтьового складу П. виявлено кров людини, походження якої від Г. не виключається.

Показання К. і Г. про те, що вони душили потерпілу шнурком, який Г. зняла з пояса брюк, підтверджуються його вилученням з місця події. З висновку судово-медичної експертизи видно, що садно на лівій боковій поверхні шиї потерпілої могло утворитися від дії такого шнурка.

При судово-медичному дослідженні трупа встановлено, що смерть П. настала від закритої внутрішньочерепної травми з крововиливом під м'які мозкові оболонки та в поверхневі відділи кори головного мозку при явищах набряку його речовини, що підтверджується численними ушкодженнями в ділянці голови. Ушкодження, виявлені при дослідженні трупа (садна, рани, крововиливи в м'які тканини обличчя і голови), перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті.

Посилання в касаційних скаргах на те, що засуджені не мали умислу вчинити вбивство потерпілої, спростовується зібраними у справі доказами, якими підтверджено, що Г. і К. завдавали П. удари з великою силою у життєво важливі органи, душили її руками й шнурком і залишили лише після того, як у неї з рота потекла кров і вони вирішили, що потерпіла мертва, до того ж почули голоси людей та злякалися, що їх побачать.

На попередньому слідстві в присутності захисника К. пояснила, що, як і Г., вона била потерпілу по тілу й голові, душила її, розуміючи, що від їхніх сумісних дій могла статися смерть потерпілої.

Враховуючи обставини вчинення злочину, кількість, характер і локалізацію заподіяних П. тілесних ушкоджень, поведінку Г. і К., які зробили все для досягнення мети - позбавлення життя потерпілої, причини припинення ними злочинних дій, суд дійшов правильного висновку про те, що засуджені діяли з умислом, спрямованим на позбавлення П. життя.

Суд обгрунтовано визнав, що Г. і К. вчинили хуліганські дії та умисне вбивство П. з хуліганських мотивів за попереднім зговором між собою.

У справі встановлено, що Г. і К. домовились поїхати до П. з метою завезти її до м. Запоріжжя, де побити, роздягнути і примусити їхати додому голою, а під час побиття потерпілої вирішили вбити її.

У процесі виконання задуму Г. і К. виявили винятковий цинізм і особливу зухвалість: серед дня в громадському місці - біля центрального автовокзалу - роздягли потерпілу, били її, знущалися над нею, вели роздягнутою до залізничного мосту, де продовжували бити, душити, підпалювали волосся та одяг, імітували згвалтування. Їхні дії супроводжувались демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі. Як пояснила К., для вчинення своїх дій щодо потерпілої вона і Г. використали незначний привід - лише те, що П. раніше говорила їй, ніби Г. приховала від потерпілої частину зароблених разом грошей.

Про наявність у Г. і К. попереднього зговору на вчинення вбивства П. свідчить те, що вони були співвиконавицями вбивства, діяли узгоджено і цілеспрямовано, обидві завдавали удари в життєво важливі органи, душили, допомагали одна одній, намагалися втопити труп у річці.

Виходячи з наведеного слід визнати безпідставними посилання в касаційній скарзі захисника на те, що дії К. неправильно розцінені як хуліганство та що вона не причетна до заподіяння смерті П.

Обставини вчинення злочину, спосіб позбавлення життя потерпілої, поведінка засуджених Г. і К. свідчать про особливу жорстокість. Вони били роздягнену потерпілу протягом тривалого часу, завдали їй велику кількість ударів у різні частини тіла, у тому числі в життєво важливі органи, та заподіяли численні тілесні ушкодження, душили її руками, шнурком, намагалися тягти, підпалювали волосся, імітували згвалтування.

За наведених обставин суд вірно кваліфікував дії Г. і К. за пунктами "б", "е", "і" ст. 93 КК ( 2001-05 ) як умисне вбивство з хуліганських мотивів, вчинене з особливою жорстокістю за попереднім зговором групою осіб.

Дії засуджених, вчинені щодо П. до виникнення у них умислу на вбивство потерпілої, судом вірно кваліфіковані як злісне хуліганство за ч. 2 ст. 206 КК ( 2002-05 ).

Разом з тим суд неправильно кваліфікував дії Г. і К. ще й за п. "ж" ст. 93 КК ( 2001-05 ), оскільки одне й те саме умисне вбивство не може бути вчинено і з хуліганських мотивів, і з метою приховати інший злочин.

Тому кваліфікація дій засуджених за п. "ж" ст. 93 КК ( 2001-05 ) є зайвою і підлягає виключенню з вироку.

Безпідставно суд вирішив покласти стягнення на відшкодування заподіяної злочином шкоди на законного представника Г.В. солідарно із засудженими Г. і К. Таке рішення суду суперечить ст. 451 ЦК ( 1540-06 ), згідно з якою солідарну відповідальність перед потерпілим несуть особи, які спільно заподіяли шкоду, та роз'ясненням, що містяться в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. N 3 ( v0003700-89 ) "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно належного майна". Г.В. може нести майнову відповідальність лише в межах і порядку, передбачених ст. 447 ЦК. У зв'язку з цим вирок підлягає уточненню.

На підставі наведеного судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вирок змінила, виключивши з нього кваліфікацію дій Г. і К. за п. "ж" ст. 93 КК ( 2001-05 ) як зайву, а законного представника Г.В. - з числа солідарних відповідачів. Судова колегія також уточнила вирок, зазначивши, що в разі, коли у неповнолітньої Г. до виповнення повноліття не буде майна або заробітку, достатніх для відшкодування заподіяної нею шкоди, таке відшкодування в сумі 4 тис. 950 грн. слід покласти на її матір.

Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 1(17), 2000 р.