При встановленні, що договір дарування частки у спільній власності на будинок укладено з метою приховати договір купівлі-продажу її, суд для вирішення вимог про переведення прав і обов'язків покупця за цим договором на позивача повинен з'ясувати дійсну вартість жилого будинку на момент розгляду справи

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 03.11.93

(Витяг)

Прокурор м. Павлограда пред'явив в інтересах Ч. позов до П. і К. про визнання недійсним договору дарування 17/25 частин жилого будинку і переведення прав і обов'язків покупця на Ч., посилаючись на те, що цю угоду відповідачі уклали з метою приховати договір купівлі-продажу і позбавити Ч. як учасницю спільної власності права привілеєвої купівлі частки в спільній власності на будинок.

Рішенням Павлоградського міського народного суду від 27 липня 1992 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії Дніпропетровського обласного суду від 5 жовтня 1992 р., позов задоволено. Постановлено договір дарування визнати недійсним, права і обов'язки покупця на 17/25 частин жилого будинку перевести на Ч. і стягнути з неї на користь П. 20000 крб.

Постановою президії Дніпропетровського обласного суду від 24 лютого 1993 р. протест прокурора Дніпропетровської області на ці судові рішення залишено без задоволення.

У протесті першого заступника Голови Верховного Суду України ставилося питання про скасування судових рішень у справі з направленням справи на новий розгляд. Судова колегія Верховного Суду України знайшла, що протест підлягав задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що Ч. у спільній частковій власності на жилий будинок належить 8/25 частин, а 17/25 частин належало К. 16 жовтня 1990 р. К. уклала з П. нотаріально посвідчений договір про дарування останній належної їй частини будинку.

Визнаючи цю угоду недійсною, суд підставно виходив з того, що, укладаючи її, відповідачі мали на меті приховати іншу угоду - договір купівлі-продажу, що потягло за собою порушення передбаченого ст. 114 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) права Ч. на привілеєву купівлю відчужуваної частки в спільній частковій власності.

Разом з тим, переводячи на Ч. права і обов'язки покупця за договором купівліпродажу, що приховувався угодою, визнаною недійсною, і покладаючи на Ч. обов'язок виплатити П. 20000 крб., суд не врахував роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 6 постанови N 7 ( v0007700-91 ) від 4 жовтня 1991 р. "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" (зі змінами, внесеними постановою N 13 ( v0013700-92 ) Пленуму від 25 грудня 1992 р.), щодо необхідності з'ясувати дійсну вартість будинку на час розгляду справи.

Під дійсною вартістю будинку згідно з цими роз'ясненнями розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий у даному населеному пункті чи місцевості.

Ця обставина, що має істотне значення як для правильного визначення розміру грошової суми, яка підлягає виплаті покупцем, так і для правильного вирішення спору по суті (бо відсутність у покупця реальної можливості викупити відчужувану частку відповідно до роз'яснень, даних у п. 13 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України ( v0007700-91 ), може бути підставою для відмови у позові про переведення прав і обов'язків покупця), залишилась судом нез'ясованою.

Виходячи з наведеного, судова колегія Верховного Суду України скасувала судові рішення, а справу направила на новий розгляд.

"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 2, 1995 р.