Про вирішення справи за скаргою релігійного фонду

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 29.10.97

vd971029

Про вирішення справи за скаргою релігійного фонду

(Витяг)

При вирішенні справи за скаргою релігійної організації необхідно мати на увазі, що правила ч. 3 ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ( 987-12 ) про те, що за відсутності взаємної згоди релігійних громад на почергове користування культовою будівлею державний орган визначає порядок користування цією будівлею шляхом укладення з кожною громадою окремого договору, застосовуються під час вирішення питання про передачу такої будівлі в користування декільком релігійним громадам, які на неї претендують.

На випадки, коли культова будівля вже знаходиться у правомірному користуванні якоїсь однієї релігійної організації, ці правила не поширюються. У цьому разі договори про надання релігійним організаціям у користування культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку й на підставах, передбачених цивільним законодавством України

18 квітня 1997 р. парафіяльна рада Української Православної Церкви Московської Патріархії (далі - УПЦ МП) Свято-Олександра Невського церкви м. Костополя звернулась до суду зі скаргою на п. 2 розпорядження голови Рівненської облдержадміністрації від 24 березня 1997 р. N 168. У скарзі зазначалося, що рішенням Рівненського облвиконкому від 21 вересня 1991 р. було зареєстровано статут їхньої громади, в якому як місце для відправлення богослужінь було вказано Свято-Олександра Невського церкву м. Костополя. З громадою неодноразово укладались охоронні договори про користування цією церквою, причому останній було укладено 8 липня 1996 р. строком на два роки.

Розпорядженням голови Рівненської облдержадміністрації від 24 березня 1997 р. N 168 був зареєстрований статут релігійної громади Української Православної Церкви Київської Патріархії (далі - УПЦ КП). Другим пунктом цього розпорядження управління містобудування та архітектури облдержадміністрації було зобов'язано укласти з релігійною громадою УПЦ КП окремий охоронний договір про використання Свято-Олександра Невського церкви.

Посилаючись на те, що укладений з громадою УПЦ МП 8 липня 1996 р. договір про користування зазначеною церквою не розірваний і члени громади на почергове богослужіння в храмі не погоджуються, останні просили визнати п. 2 розпорядження облдержадміністрації незаконним.

Рішенням Рівненського обласного суду від 5 вересня 1997 р. в задоволенні скарги було відмовлено.

У касаційній скарзі релігійна громада УПЦ МП просила скасувати рішення суду як таке, що постановлене з порушенням вимог матеріального закону, зокрема ст. 162 ЦК ( 1540-06 ), і без належної оцінки зібраних доказів.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні скарги УПЦ МП, суд виходив із того, що ч. 3 ст. 17 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" ( 987-12 ) (далі - Закон) не передбачає, що укладення з кожною із релігійних громад окремого договору про користування культовою будівлею є неможливим за наявності такого договору з однією із громад.

Проте погодитись із таким висновком не можна, оскільки суд зробив його без урахування положень ч. 8 і змісту ч. 3 ст. 17 Закону ( 987-12 ). Так, згідно з ч. 8 цієї статті договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку й на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Із матеріалів справи вбачається, що статут релігійної громади УПЦ МП зареєстрований у встановленому законом порядку в 1991 р. і з нею неодноразово укладалися договори на використання Свято-Олександра Невського церкви м. Костополя, причому останній договір від 8 липня 1996 р. діяв до 8 липня 1998 р.

Суд зазначеним обставинам належної оцінки не дав і не звернув уваги на те, що згаданий договір є цивільно-правовою угодою, яка згідно з ч. 8 ст. 17 Закону ( 987-12 ) може бути розірвана лише у випадках, передбачених цивільним законодавством. Посилання суду на ч. 3 ст. 17 Закону на обгрунтування висновку про можливість укладення договору про користування культовою будівлею з іще однією релігійною громадою за наявності вже діючого договору з іншою громадою не відповідає змісту цієї норми.

Суд послався в рішенні також на те, що в користуванні релігійної громади УПЦ МП є дві церкви. Одна - та, щодо якої виник спір, а інша - Свято-Михайлівська, будівництво якої ще незавершене і яку громада УПЦ КП пропонувала передати їй для добудови, однак їй у цьому було відмовлено. Проте цей висновок суду матеріалами справи не підтверджується.

Суд належним чином не з'ясував, чи є в м. Костополі інші культові будівлі та чи користуються ними релігійні громади відповідних віросповідань, не врахував положень ст. 17 Закону ( 987-12 ) та п. 6 постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" ( 988-12 ).

Оскільки рішення Рівненського обласного суду не відповідає вимогам ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ), судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу релігійної громади УПЦ МП Свято-Олександра Невського церкви м. Костополя задовольнила, рішення суду скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надруковано: "Юридичний вісник України", N 40 (276), 5 - 11 жовтня 2000 р.