Про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 27.03.96

(Витяг)

14 грудня 1994 р. К. пред'явив позов до Вінницького облвиконкому про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав, що розпорядженням представника Президента України у Вінницькій області від 16 червня 1992 р. його було призначено на посаду начальника обласного управління освіти, а розпорядженням голови Вінницької обласної Ради народних депутатів від 31 жовтня 1994 р. - звільнено з посади з 18 листопада 1994 р. на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) у зв'язку з ліквідацією установи.

Посилаючись на те, що у відповідача мала місце не ліквідація, а реорганізація і що звільнення з роботи відбулося в період його тимчасової непрацездатності, К. просив задовольнити позовні вимоги.

Справа розглядалася судами неодноразово. За згодою позивача суд допустив заміну неналежного відповідача - Вінницького облвиконкому на Вінницьку облдержадміністрацію. Останнім рішенням Житомирського обласного суду в позові відмовлено.

У касаційній скарзі К. просив скасувати рішення обласного суду, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на те, що суд неправильно застосував норми матеріального права. Його звільнено з роботи в період тимчасової непрацездатності, коли ст. 40 КЗпП України ( 322-08 ) забороняє це робити, крім випадків повної ліквідації організації, установи, підприємства, чого, на його думку, не відбулося. К. вважає, що звільнення з роботи є наслідком його виступів у період передвиборної кампанії проти обрання головою обласної ради М. Проте суд цим обставинам оцінки не дав.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга К. не підлягаї задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України ( 322-08 ) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі при ліквідації, реорганізації чи перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням представника Президента України у Вінницькій області позивача було призначено на посаду начальника обласного управління освіти Вінницької облдержадміністрації, а розпорядженням голови Вінницької обласної Ради народних депутатів - звільнено із зазначеної посади у зв'язку з ліквідацією установи.

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 24 березня 1995 р. N 110/95-ВР ( 110/95-ВР ) "Про тлумачення ст. 8 Закону України "Про формування місцевих органів влади і самоврядування" з підстав ліквідації установи підлягали звільненню представники Президента України, їх заступники, працівники апарату місцевих державних адміністрацій, а також керівники відділів, управлінь, інших служб місцевих державних адміністрацій, які призначались на посади відповідним представником Президента України.

Отже, висновок суду про законність звільнення позивача внаслідок ліквідації установи є обгрунтованим, а посилання К. на те, що ліквідації не відбулося, - безпідставним.

З урахуванням наведеного судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу К. залишила без задоволення, а рішення Житомирського обласного суду - без зміни.

Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 1, 1996 р.