Тип: Ухвала
Дата: 23 січня 2003 р.
Статус: Не визначено
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
23.01.2003
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України <...>, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Лисичанська в інтересах Б-вої В. Ю. до акціонерної страхової компанії "Оранта-Лугань" про стягнення сум за договорами страхування, ВСТАНОВИЛА:
У серпні 1997 року прокурор м. Лисичанська, звернувшись до суду з вказаним позовом, просив стягнути на користь позивачки з урахуванням індексу інфляції 3150 грн., посилаючись на те, що 26 березня 1979 року з Дятьківською інспекцією державного страхування Брянської області в інтересах позивачки її матір'ю Б-вою К. І. був укладений договір страхування життя і здоров'я дитини на суму 1000 крб. Умови договору Б-вою К. І. виконані повністю.
23.09.91 Б-вою К. І. в інтересах позивачки з відповідачем був укладений новий договір страхування на суму 2000 крб. При цьому позивачка мала право одержати дану суму після 31.08.95 за умови укладення шлюбу чи досягнення нею 21-річного віку, якщо за весь період страхування були повністю виплачені страхові внески. Умови договору виконані частково, оскільки страхові внески були внесені не повністю, а тільки за період з 23 вересня 1991 року по 31 липня 1993 року в сумі 1062,6 крб. Позивачка уклала шлюб 12 серпня 1995 року. Термін дії договору сплив 31 серпня 1995 року.
Рішенням Сєверодонецького міського суду від 10.08.98, залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Луганського обласного суду від 21.01.99, позов прокурора задоволено частково. Стягнуто на користь позивачки 2165,73 грн.
У поданій касаційній скарзі АСК "Оранта-Лугань" просить скасувати судові рішення, посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального права, і, не передаючи справу на новий розгляд, відмовити в позові.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги і стягуючи на користь позивачки 2165 грн. 73 коп., суд керувався ст. 371 ЦК України ( 1540-06 ), яка зобов'язує сплатити страхувальнику страхову суму згідно договору. Однак при цьому суд не врахував, що договори страхування укладалися ще в 1979 і 1991 роках. Після цього в Україні були проведені грошові реформи. Поміщені в установу колишнього Укрдержстраху грошові кошти знецінились.
Суд же стягнув сплачені страхові внески з урахуванням їх відновлення за рахунок держави, а не страховика, згідно з Законом України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" ( 537/96-ВР ) від 21.11.96, застосувавши коефіцієнт 1,05.
Вирішуючи спір, суд в порушення вимог ст. ст. 40, 202 ЦПК України ( 1501-06, 1502-06 ) не уточнив предмет спору між страховою організацією і страхувальником (застрахованою особою). Зокрема, чи позивачка прагнула виконання зобов'язання по договорах страхування чи стягнення за рахунок Державного бюджету втрачених внаслідок знецінення грошових заощаджень, внесених в установи державного страхування СРСР, хоча від цього залежить правильність вирішення спору.
Оскільки зазначені порушення процесуального закону призвели до неправильного вирішення справи, постановлені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 334 ЦПК України ( 1503-06 ), судова палата УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу акціонерної страхової компанії "Оранта-Лугань" задовольнити частково.
Рішення Сєверодонецького міського суду від 10.08.98 та ухвалу судової колегії в цивільних справах Луганського обласного суду від 21.01.99 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
"Закон і Бізнес", N 10, 15 березня 2003 р.