Про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 06.07.94 м.Київ

vd940706

(Витяг)

За п. 2 ст. 41 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) може бути розірвано трудовий договір з працівником, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо) і вчинив умисно або з необережності такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я, зокрема порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями

С. пред'явила позов до Тисменецького районного об'єднання промислових підприємств про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позивачка зазначала, що вона працювала у відповідача на посаді майстра-пекаря п'ятого розряду. Наказом від 20 січня 1989 р. була звільнена з роботи за п. 2 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ) у зв'язку з втратою довір'я.

Посилаючись на те, що її звільнення здійснено незаконно, оскільки адміністрація не мала підстав виразити їй недовір'я і під час її звільнення було допущено порушення вимог ст. 252 КЗпП ( 322-08 ), С. просила задовольнити її позов.

Справа розглядалася неодноразово.

Рішенням судової колегії Івано-Франківського обласного суду від 6 травня 1994 р. позов задоволено.

У касаційній скарзі Тисменецьке об'єднання промислових підприємств просить рішення суду скасувати, а справу передати на новий розгляд, посилаючись на те, що суд дав неналежну оцінку доказам у справі, в зв'язку з чим дійшов необгрунтованого висновку про те, що не було підстав виразити недовір'я позивачці.

Судова колегія Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Пленум Верховного Суду України в п. 28 постанови N 9 ( v0009700-92 ) від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що звільнення з підстав втрати довір'я (п. 2 ст. 41) суд може визнати обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо), вчинив умисно або з необережності такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Вирішуючи спір, суд повно й всебічно перевірив обставини, за яких С. була звільнена з роботи за втратою довір'я, і обгрунтовано дійшов висновку, що у відповідача не було підстав для розірвання з нею трудового договору за п. 2 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ).

Такий висновок є правильним. Він підтверджується доказами, які є в справі.

Зокрема, з рішення Тисменецького районного суду від 20 серпня 1992 р. вбачається, що відповідачу було відмовлено в позові до С. про відшкодування збитків в сумі 665 крб. 31 коп. через відсутність винних дій.

Постановою слідчого прокуратури Тисменецького району від 26 січня 1994 р. було закрито кримінальну справу щодо С. через відсутність в її діях складу злочину.

Що ж до нестачі в С. олії та дріжджів, то відповідно до звіту М. від 6 січня 1989 р. у С. були лишки олії, а не нестача. Нестача ж дріжджів утворилася внаслідок неправильного їх обліку.

З урахуванням стану обліку матеріальних цінностей та ведення документації у відповідача суд обгрунтовано дійшов висновку, що останнім не доведено, що С. за власною ініціативою умисно підписала накладні на сироватку, завірені технологом, і їй було відомо про безтоварність.

Рішення суду є правильним й обгрунтованим, а касаційна скарга безпідставною і не спростовує викладених у ньому висновків. Керуючись статтями 310, 311 ЦПК України ( 1503-06 ), судова колегія Верховного Суду залишила рішення судової колегії обласного суду без зміни.

Надруковано: "Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3, 1995 р.