Тип: Ухвала
Дата: 14 квітня 1993 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 14.04.93 м.Київ
vd930414
(Витяг)
При обранні виду дисциплінарного стягнення, в тому числі і звільненні з цих підстав, необхідно додержувати вимог ст. 149 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ), згідно з якими власник або уповноважений ним орган у цьому разі повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника
Б. працювала в харцизькому кінотеатрі "Батьківщина" художником-оформлювачем. Наказом від 30 березня 1991 р. вона була звільнена з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором і посадовою інструкцією.
Вважаючи звільнення незаконним, Б. у квітні 1991 р. пред'явила позов до кінотеатру про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Справа розглядалася неодноразово.
Рішенням судової колегії Донецького обласного суду від 22 лютого 1993 р. позов задоволено.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати це рішення, оскільки при його постановленні не враховано, що позивачка неналежним чином виконувала свої трудові обов'язки та те, що дисциплінарні стягнення до неї застосовувались з додержанням встановленого порядку.
Судова колегія Верховного Суду України вважає, ще касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи видно, що позивачка з 1983 р. працювала у відповідача художником-оформлювачем, наказом від 30 березня 1991 р. звільнена за п. 3 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ). Перед цим вона вже звільнялась з роботи і була поновлена на ній наказом від 28 січня 1991 р. як незаконно звільнена. Після цього наказом від 1 лютого 1991 р. їй було оголошено зауваження за те, що 29 січня 1991 р. вона підготувала рекламу на старому щиті, а 30 січня того ж року запізнилась з обідньої перерви на 30 хв., наказом від 7 лютого 1991 р. оголошено сувору догану за зрив рекламування фільму, а наказом від 20 березня 1991 р. - сувору догану за орфографічну помилку на фасадній рекламі. Приводом до звільнення Б. згідно з наказом від 30 березня 1991 р. стало те, що вона 29 березня запізнилась з обідньої перерви на 13 хв. і не поміняла стару рекламу на нову.
При вирішенні справи суд визнав, що позивачка допустила зазначені порушення. Разом з тим він встановив, що кінотеатр потребує капітального ремонту, його приміщення не опалюється, в зв'язку з чим Б. не мала належних умов для роботи, особливо для сушіння рекламних щитів. Не вживались належні заходи до організації її роботи.
Розриваючи трудовий договір з позивачкою, відповідач не взяв до уваги зазначених обставин і не врахував, що застосування до працівника такого дисциплінарного стягнення, як звільнення, є крайнім заходом. Відповідачем не виконано вимог ст. 149 КЗпП ( 322-08 ), згідно з якими вид дисциплінарного стягнення має обиратись з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого проступку, заподіяної ним шкоди, обставин, за яких вчинено проступок, і попередньої роботи працівника.
Беручи до уваги, що рішення суду відповідає встановленим обставинам, вимогам п. 3 ст. 40, статтям 149, 235 КЗпП ( 322-08 ), роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, даним у п. 22 його постанови N 9 ( v0009700-92 ) від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів", судова колегія Верховного Суду залишила рішення без зміни.
Надруковано: "Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3, 1995 р.