Про визнання незаконною та скасування постанови Верховної Ради України від 7 лютого 2002 р. "Про припинення повноважень народного депутата України Лазаренка П.І."

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

08.01.2003

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Шевчука П.І., суддів: Балюка М.І., Гнатенка А.В., Домбровського І.П., Прокопчука Ю.В., Сеніна Ю.Л., Шабуніна В.М., Барсукової В.М., Григор'євої Л.І., Панталієнка П.В., Пшонки М.П., Терлецького О.О., Яреми А.Г., Волкова О.Ф., Дідківського А.О., Потильчака О.І., Самсіна І.Л., Тітова Ю.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Лазаренка Павла Івановича до Верховної Ради України про визнання незаконною Постанови Верховної Ради України від 7 лютого 2002 р., ВСТАНОВИЛА:

У березні 2002 р. Лазаренко П.І. звернувся до суду з позовом до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування Постанови Верховної Ради України від 7 лютого 2002 р. "Про припинення повноважень народного депутата України Лазаренка П.І.". У позовній заяві Лазаренко П.І. зазначив, що вказана постанова прийнята Верховною Радою України з порушенням Конституції України ( 254к/96-ВР ), Закону України "Про статус народного депутата України" ( 2790-12 ), Кримінального кодексу України ( 2341-14 ), Регламенту Верховної Ради України ( 129а/94-ВР, 129б/94-ВР ), оскільки законодавством України не передбачена можливість позбавлення депутатських повноважень за рішенням Верховної Ради України на підставі вироку суду іноземної держави. Позивач просив визнати неправомірною та скасувати зазначену Постанову Верховної Ради України, відновити його депутатський статус, повноваження та права, що виникають із цього спеціального статусу.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2002 р., залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2002 р., провадження у справі за позовом Лазаренка П.І. до Верховної Ради України про визнання незаконною Постанови Верховної Ради України від 7 лютого 2002 р. закрито з підстави непідвідомчості судам загальної юрисдикції.

У касаційній скарзі представники Лазаренка П.І. - Прозоровський І.М. та Долгопола М.П. - просять скасувати ухвали суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що вони суперечать положенням Конституції України ( 254к/96-ВР ), постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. N 9 ( v0009700-96 ) "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", іншим нормам матеріального та процесуального права.

Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Закриваючи провадження у справі у зв'язку з тим, що вона не підлягає розглядові в судах (п. 1 ст. 227 ЦПК України ( 1502-06 ), місцевий суд виходив з того, що вирішення питання про скасування Постанови Верховної Ради України, якою припиняються повноваження народного депутата, відноситься до виключної компетенції Конституційного Суду України або Верховної Ради України. З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції, залишивши без задоволення апеляційну скаргу, подану на ухвалу Печерського районного суду від 12.06.2002 р.

Проте наведене судами обгрунтування правового висновку, покладеного в основу постановлених судових рішень, не в повній мірі узгоджується з нормами чинного законодавства та Рішенням Конституційного Суду України від 7 травня 2002 р. N 8-рп/2002 ( v008p710-02 ) (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб).

Відхиляючи апеляційну скаргу на ухвалу місцевого суду від 12.06.2002 р., апеляційний суд як на підставу відповідності її вимогам закону послався також на вказане Рішення Конституційного Суду України ( v008p710-02 ), зазначивши, що ухвала постановлена з урахуванням цього рішення. Такий висновок є помилковим.

У Рішенні Конституційного Суду України від 7 травня 2002 р. N 8-рп/2002 ( v008p710-02 ) вказано, що здійснення судочинства Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції щодо актів Президента України та Верховної Ради України з питань призначення чи звільнення посадових осіб означає розгляд справ щодо конституційності зазначених актів у формі конституційного судочинства, а щодо їх законності - судами загальної юрисдикції у формі відповідного судочинства.

Відповідно до ст. 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ) рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України. З огляду на це вони повинні враховуватися судами загальної юрисдикції при вирішенні тих питань, які були предметом розгляду Конституційного Суду України. В даному випадку, при розгляді звернення Лазаренка П.І. про визнання незаконною Постанови Верховної Ради України суди загальної юрисдикції не врахували Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. N 8-рп/2002 ( v008p710-02 ), а лише обмежилися загальним посиланням на нього.

За таких обставин постановлені судами ухвали підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. N 8-рп/2002 ( v008p710-02 ) з'ясувати характер та зміст заявлених Лазаренком П.І. вимог і в залежності від цього прийняти відповідне рішення.

Керуючись статтями 334, 336 ЦПК України ( 1503-06 ), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Лазаренка П.І. задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2002 р. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2002 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий П.І.Шевчук

Суддя-доповідач О.І.Потильчак

"Закон & Бізнес", N 1, 11 січня 2003 р.