Стаття 11. Конвенції замінюється такими положеннями:

nreg: 994_518 Глава I Стаття 11 Конвенції замінюється такими положеннями: "1. Особу, яку тримають під вартою й стосовно особистої явки якої для цілей дачі показань, а не для того, щоб вона стала перед судом, звертається запитуюча Сторона, тимчасово перепроваджують на її територію за умови, що її буде повернуто протягом строку, обумовленого запитуваною Стороною, та з урахуванням положень статті 12 цієї Конвенції настільки, наскільки вони є застосовними. У передачі може бути відмовлено, якщо: a) особа, яку тримають під вартою, не погоджується на передачу; b) її присутність необхідна в ході кримінального провадження, що здійснюється на території запитуваної Сторони; c) передача може призвести до продовження строку тримання її під вартою або d) існують інші першочергові підстави для того, щоб не передавати її на територію запитуючої Сторони.

2. З урахуванням положень статті 2 цієї Конвенції у випадку, що підпадає під пункт 1, перевезення особи, яку тримають під вартою, територією третьої Сторони дозволяється за клопотанням, до якого додають усі необхідні документи і яке Міністерство юстиції запитуючої Сторони надсилає Міністерству юстиції Сторони, до якої звертаються з проханням про надання дозволу на перевезення її територією. Сторона може відмовити в наданні дозволу на перевезення своїх громадян.

3. Особа, яку передають, залишається під вартою на території запитуючої Сторони та у відповідних випадках на території тієї Сторони, до якої звертаються з проханням про надання дозволу на перевезення її територією, якщо Сторона, до якої звертаються з проханням про передачу особи, не просить звільнити її". title: Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах (укр/рос) nreg: 994_518 Глава II Стаття 11 Надання інформації без прохання

1. Без шкоди власним розслідуванням чи судовим розглядам компетентні органи однієї Сторони без попереднього прохання можуть надсилати компетентним органам іншої Сторони інформацію, отриману в рамках власних розслідувань, коли вони вважають, що повідомлення такої інформації могло б допомогти Стороні, яка одержує інформацію, розпочати або проводити розслідування чи судовий розгляд або могло б зумовити надіслання прохання такою Стороною згідно з Конвенцією або Протоколами до неї.

2. Сторона, яка надає інформацію, може відповідно до свого національного законодавства встановити умови використання такої інформації Стороною, яка її одержує.

3. Для Сторони, що одержує інформацію, такі умови є обов'язковими.

4. Однак будь-яка Договірна Держава будь-коли в заяві на ім'я Генерального секретаря Ради Європи може заявити, що вона залишає за собою право не бути зобов'язаною умовами, установленими Стороною, що надає інформацію, згідно з наведеним вище пунктом 2, якщо вона попередньо не отримає повідомлення про характер інформації, що буде надана, та не дасть згоди на її передачу.