Стаття 11. Регулююче право та юрисдикція

nreg: 984_013-24 Стаття 11 Регулююче право та юрисдикція

1. Ця Угода та будь-які позадоговірні зобов’язання, які виникають із неї або у зв’язку із нею, регулюються та тлумачаться згідно з правом Європейського Союзу, доповненим, у разі потреби, правом Люксембургу.

2. Сторони зобов’язуються передавати будь-який спір або претензію, що може виникнути стосовно законності, чинності, тлумачення або виконання цієї Угоди, у виключну юрисдикцію Суду Європейського Союзу згідно зі Статтею 272 Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС). Сторони відмовляються від будь-якого права оскаржувати або оспорювати юрисдикцію Суду Європейського Союзу щодо будь-якого спору або претензії, що виникають з цієї Угоди або у зв’язку з нею.

3. Рішення Суду Європейського Союзу є повністю зобов’язальними для Сторін і підлягають забезпеченню виконання.

4. Комісія може забезпечити виконання будь-якого рішення, отриманого від Суду Європейського Союзу, або здійснення інших прав проти України в судах України згідно з процедурами визнання та виконання рішень іноземних судів, як визначено в законодавстві України.

5. Україна безвідклично та безумовно відмовляється від будь-якого імунітету, на який вона має або може мати право, стосовно неї або її активів, від судових процесів стосовно цієї Угоди, у тому числі, між іншим, імунітету від позовів, рішень або інших наказів, затримань, арештів або заборон до винесення рішення, а також від виконання та звернення стягнення на її активи в обсязі, не забороненому зобов’язальним законом.

6. Комісія визнає, що Україна вважає цю Угоду “міжнародним договором” у розумінні Статті 2 Закону України “Про міжнародні договори України”.