Тип: Заява
Дата: 05 листопада 2013 р.
Статус: Не визначено
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
РІШЕННЯ
Заява № 38848/05,
подана Анатолієм Павловичем Мамченком проти України
Офіційний переклад
5 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Боштьян М. Зупанчіч (<…>), Голова,
Енн Пауер-Форд (<…>),
Хелена Єдерблом (<…>), судді,
та Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,
беручи до уваги зазначену заяву, подану 13 жовтня 2005 року,
з огляду на односторонню декларацію, подану 5 липня 2013 року Урядом держави-відповідача, якою Уряд закликав Суд вилучити заяву з реєстру справ та відповідь заявника на цю декларацію,
після обговорення постановляє таке рішення:
ФАКТИ ТА ПРОЦЕДУРА
Заявник, п. Анатолій Павлович Мамченко, - громадянин України 1947 року народження, проживає у м. Кіровограді.
Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Назар Кульчицький з Міністерства юстиції України.
Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на порушення Верховним Судом України принципу процесуальної рівності сторін під час розгляду кримінальної справи проти нього. Посилаючись на ту ж норму, він також скаржився, що тривалість кримінального провадження була надмірною і на те, що у нього не було ефективного засобу юридичного захисту у цьому зв’язку всупереч статті 13 Конвенції. Він пізніше подав декілька інших скарг за пунктом 1 статті 6, підпунктом «а» пункту 3 статті 6, підпунктом «d» пункту 3 статті 6, статтями 7 та 8, а також статтею 13 Конвенції, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та статтею 2 Протоколу № 7 до Конвенції, які в основному стосувалися його засудження.
Скарга заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції, яка стосувалася недотримання Верховним Судом України принципу процесуальної рівності сторін через ігнорування його клопотання про проведення судового слухання за його присутності і дозволі прокурору брати активну участь у слуханні, була комунікована Уряду.
ПРАВО
1. Заявник скаржився на порушення принципу процесуальної рівності сторін. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції.
Після невдалих спроб досягти дружнього врегулювання листом від 5 липня 2013 року Уряд повідомив Суд про пропозицію зробити односторонню декларацію з метою врегулювання питання, яке порушувалось в цій частині заяви. Крім того, Уряд запропонував Суду вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції.
Декларація передбачала таке:
«Уряд України визнає, що державні органи порушили права заявника, гарантовані пунктом 1 статті 6 Конвенції (процесуальна рівність сторін).
Я, Назар Кульчицький, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, оголошую, що Уряд України готовий сплатити Анатолію Павловичу Мамченку кошти справедливої сатисфакції у сумі 1080 (одна тисяча вісімсот) євро.
Таким чином, Уряд закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ. Уряд пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як «будь-яку іншу підставу» вилучення заяви з реєстру справ відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції.
Сума в 1080 (одна тисяча вісімсот) євро є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, в тому числі компенсацією судових витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, та звільнені від будь-яких податків, що можуть нараховуватись. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі несплати цієї суми протягом тримісячного строку Уряд зобов’язується сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Ця виплата становитиме остаточне вирішення справи».
Листом від 14 серпня 2013 року заявник повідомив Суд про те, що не погоджується з умовами односторонньої декларації.
Суд нагадує, що стаття 37 Конвенції передбачає, що Суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах «a», «b» чи «c» пункту 1 цієї статті. Підпункт «c» пункту 1 статті 37 Конвенції надає Суду право вилучити заяву з реєстру, якщо:
«... на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим».
Суд також нагадує, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру справ відповідно до підпункту «c» пункту 1 статті 37 Конвенції на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб розгляд справи продовжувався.
З цією метою Суд ретельно розгляне декларацію у світлі принципів, що випливають із його практики, зокрема, рішень у справах «Тахсін Аджар проти Туреччини» (Tahsin Acar v. Turquie), [ВП], заява № 26307/95, пункти 75-77, ЄСПЛ 2003-VI; «ТОВ «Компанія «ВАЗА» проти Польщі» (<…>), заява № 11602/02, від 26 червня 2007 року, та рішення про схвалення умов односторонньої декларації у справі «Сульвінська проти Польщі» (<…>), заява № 28953/03).
У низці справ, включаючи справи проти України, Суд встановив свою практику стосовно скарг на порушення принципу процесуальної рівності сторін щодо права на публічний розгляд (див., наприклад, рішення у справі «Жук проти України» (Zhuk v. Ukraine), заява № 45783/05, від 21 жовтня 2010 року).
З огляду на характер визнання, що міститься в декларації Уряду, а також на запропоновану суму відшкодування, яка співмірна з сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд заяви не є виправданим (підпункт «c» пункту 1 статті 37 Конвенції).
Більш того, у світлі вищевикладених міркувань та з огляду на чітку й усталену практику з цього питання, Суд переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає продовження розгляду Судом цієї заяви (пункт 1 статті 37 Конвенції in fine).
Насамкінець Суд зазначає, що якщо Уряд не дотримається умов односторонньої декларації, заяву буде поновлено у реєстрі справ відповідно до пункту 2 статті 37 Конвенції (рішення у справі «Йосипович проти Сербії» (<…>), заява № 18369/07, від 4 березня 2008 року).
2. Посилаючись на пункт 1 статті 6, заявник також скаржився, що тривалість кримінального провадження була надмірною і на те, що у нього не було ефективного засобу юридичного захисту у цьому зв'язку всупереч статті 13 Конвенції. Він пізніше подав декілька інших скарг за пунктом 1 статті 6, підпунктом «a» пункту 3 статті 6, підпунктом «d» пункту 3 статті 6, статтями 7 та 8, а також статтею 13 Конвенції, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та статтею 2 Протоколу № 7 до Конвенції, які в основному стосувалися його засудження.
Беручи до уваги всі наявні у його розпорядженні докази та настільки, наскільки вони охоплювалися його компетенцією, Суд не вбачає жодних ознак порушення прав і свобод, закріплених Конвенцією або протоколами до неї.
Таким чином, ця частина заяви є явно необґрунтованою і має бути відхилена згідно з пунктом 3 та пунктом 4 статті 35 Конвенції.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Бере до уваги умови декларації Уряду держави-відповідача за пунктом 1 статті 6 Конвенції, які стосуються процесуальної рівності сторін, та засоби забезпечення дотримання зазначених у ній зобов’язань.
Вирішує вилучити частину скарги з реєстру справ відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції.
Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.
Заступник Секретаря
Стівен ФІЛЛІПС
Голова
Боштьян М. ЗУПАНЧІЧ