Тип: Заява
Дата: 13 листопада 2025 р.
Статус: Не визначено
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
РІШЕННЯ
Справа «Сівка проти України» (Заява № 46247/15)
СТРАСБУРГ
13 листопада 2025 року
Переклад автентичний
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Сівка проти України»
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Марія Елосегі , Голова,
Діана Сирку ,
Себастьєн Б'янкері , судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву (№ 46247/15), яку 08 вересня 2015 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянка України пані Олена Василівна Сівка (далі — заявниця), 1957 року народження, яка проживає у м. Хмельницькому,
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко, з Міністерства юстиції,
зауваження сторін,
після обговорення за зачиненими дверима 16 жовтня 2025 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРЕДМЕТ СПРАВИ
1. Заява стосується рішення Управління Пенсійного фонду України (далі — Пенсійний фонд) про утримання переплати з пенсійних виплат, сплачених заявниці за схемою дострокового виходу на пенсію, на яку вона, як стверджується, не мала права.
2. З 2005 року заявниця була зареєстрована як фізична особа — підприємець, із видом діяльності — роздрібна торгівля товарами на вуличних ринках. 25 червня 2008 року господарський суд ухвалив постанову про припинення підприємницької діяльності заявниці у зв'язку з невиконанням нею обов'язкових зобов'язань щодо податкової звітності. Інформацію про реєстрацію заявниці як фізичної особи — підприємця та постанову суду 2008 року було належним чином внесено до відповідного державного реєстру.
3. У липні 2012 року, після досягнення 55-річного віку, заявниця звернулася до держави щодо пенсії за віком за схемою дострокового виходу на пенсію1. Ця схема була доступна для жінок, які досягли 55-річного віку, мали щонайменше тридцять років страхового стажу та були безробітними. У своїй заяві про призначення пенсії, у відповіді на запитання «На сьогодні: працює/не працює» заявниця вказала «не працюю». У незазначену дату її заяву було схвалено.
__________
1 Передбачено пунктом 7-2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Встановлений законом пенсійний вік для заявниці на відповідний момент був 56 років.
4. Заявниця отримувала щомісячну пенсію у зв'язку з достроковим виходом на пенсію до липня 2013 року, коли після досягнення встановленого законом пенсійного віку ця пенсія автоматично стала стандартною пенсією за віком.
5. У квітні 2014 року, переглянувши справу заявниці, Пенсійний фонд виявив реєстрацію заявниці як фізичної особи — підприємця, що, на його думку, позбавляло заявницю права на дострокову пенсію. У зв'язку з цим 13 травня 2014 року Пенсійний фонд ухвалив рішення про утримання переплати у розмірі 10 511,35 українських гривень (далі — грн; приблизно 655 євро на момент подій) — загальну суму всіх виплат, сплачених заявниці за схемою дострокового виходу на пенсію,— у спосіб утримання 20% від суми її щомісячної пенсії за віком до повного погашення суми. Утримання розпочалися у липні 2014 року.
6. У листопаді 2014 року заявниця подала адміністративний позов проти Пенсійного фонду. Посилаючись на постанову суду 2008 року, заявниця доводила, що її підприємницька діяльність була давно припинена; з липня 2006 року вона не отримувала від неї жодного доходу і була безробітною; що ці факти мали б бути відомі органам державної влади. Вона також стверджувала, що у формулярі заяви на призначення пенсії запитувалося лише працює вона, чи ні, і вона не була зобов'язана повідомляти Пенсійний фонд про свою реєстрацію як фізичної особи — підприємця. На її думку, таким чином, вона мала право на дострокову пенсію.
7. Хоча суд першої інстанції ухвалив постанову на користь заявниці, вказавши на відсутність ознак зловживання з її боку, 18 лютого 2015 року Вінницький апеляційний адміністративний суд, постанову якого 11 березня 2015 року залишив без змін Вищий адміністративний суд України, скасував постанову суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову заявниці. Посилаючись на положення національного законодавства, які уповноважували Пенсійний фонд утримувати пенсійні виплати у випадку, якщо вони були сплачені на підставі неправдивих відомостей, апеляційний суд встановив, що під час подання заяви на призначення дострокової пенсії заявниця повідомила Пенсійному фонду, що вона не була зареєстрована як фізична особа — підприємець, що суперечило офіційним реєстрам. Суд також постановив, що заявниця все ще повинна була виконати встановлені адміністративні дії, перш ніж запис про її статус фізичної особи — підприємця міг бути вилучений з державного реєстру.
8. Станом на 01 липня 2018 року утримання з пенсії заявниці завершилося у зв'язку з повним стягненням суми заборгованості.
ОЦІНКА СУДУ
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ
9. Заявниця скаржилася за статтею 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що рішення про утримання оскаржуваних сум з її пенсії порушило її право на мирне володіння майном, а також, що національні суди не провели належної оцінки її справи.
10. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі «Радомілья та інші проти Хорватії» [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 і № 22768/12, пункти 114 і 126, від 20 березня 2018 року), вважає, що скарги заявниці підлягають розгляду лише на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
А. Доводи сторін
11. Уряд доводив, що скарги заявниці були несумісними за критерієм ratione materiae з положеннями Конвенції, оскільки вона не мала «законних очікувань» на отримання грошових коштів, сплачених за схемою дострокового виходу на пенсію. Він також стверджував, що, не повідомивши Пенсійний фонд про свою реєстрацію як фізичної особи — підприємця, заявниця сприяла виникненню такої ситуації, а тому її скарги були явно необґрунтованими. Стосовно суті справи Уряд стверджував, що відповідне втручання було згідно з вимогами Конвенції.
12. Заявниця стверджувала, що рішення Пенсійного фонду становило позбавлення її майна і було непропорційним, а постанови національних судів були необґрунтованими.
В. Оцінка Суду
1. Прийнятність
13. Суд повторює, що позитивна оцінка органами державної влади заяви про призначення пенсії, поданої заявником добросовісно, призводить до виникнення майнових прав (див., наприклад, рішення у справах «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 45, від 15 вересня 2009 року, та «Плачковська проти Польщі» , заява № 15435/04, пункт 63, від 02 жовтня 2012 року).
14. У цій справі заявниця отримала дострокову пенсію на підставі позитивної оцінки Пенсійним фондом її заяви про призначення пенсії, який встановив, що заявниця відповідала необхідним вимогам для отримання пенсії та визнав її право на пенсію.
15. Стосовно аргументу Уряду, що, не повідомивши про реєстрацію як фізичної особи — підприємця заявниця сприяла виникненню відповідної ситуації, Суд зазначає таке. Хоча заявниця доводила в національних судах, що вона не була зобов'язана повідомляти Пенсійний фонд про свою реєстрацію як фізичної особи — підприємця, органи державної влади ніколи не стверджували,— не говорячи вже про встановлення,— що ненадання цієї інформації заявницею було спрямоване на введення Пенсійного фонду в оману, або що вона у інший спосіб діяла недобросовісно (див. згадане рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункти 44 і 45, рішення у справі «Ромева проти Північної Македонії» (Romeva v. North Macedonia), заява № 32141/10, пункти 43 і 44, від 12 грудня 2019 року, та, в якості протилежного прикладу, ухвалу щодо прийнятності у справі «Кусіна проти Польщі» (Kusina v. Poland), заява № 28589/05, пункт 35, від 09 квітня 2013 року). Це особливо актуально, оскільки інформація про реєстрацію заявниці як фізичної особи — підприємця та постанова суду 2008 року були зареєстровані в державному реєстрі, а тому були доступні Пенсійному фонду (див. пункт 2).
16. Отже, Суд вважає, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції є застосовною, а рішення Пенсійного фонду про утримання відповідних сум становило втручання у майнові права заявниці (див. рішення у справі «Чакаревіч проти Хорватії» , заява № 48921/13, пункт 71, від 26 квітня 2018 року). Тому заперечення Уряду у зв'язку з цим відхиляється.
17. Суд також зазначає, що ця заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
2. Суть
18. Загальні принципи щодо втручання у мирне володіння майном у процесі утримання, як стверджується, переплати соціальних виплат були наведені в згаданих рішеннях у справах «Чакаревіч проти Хорватії» , пункти 73–81, та «Ромева проти Північної Македонії» (Romeva v. North Macedonia), пункти 49–52. У таких справах Суд повинен оцінити, чи було це втручання встановлено законом, чи переслідувало воно законну мету, та чи існував розумний зв'язок пропорційності між застосованими засобами та метою, якої прагнули досягти.
19. Суд не вважає за необхідне ухвалювати рішення з питань законності та існування законної мети, оскільки відповідне втручання в будь-якому випадку не відповідало вимозі пропорційності.
20. У зв'язку з цим Суд повторює, що судовий розгляд щодо права на мирне володіння своїм майном також має надавати особі розумну можливість представити свою справу компетентним органам державної влади з метою ефективного оскарження заходів, які порушують права, гарантовані цим положенням (див. рішення у справі «Г.І.Е.М. С.р.Л. та інші проти Італії» [ВП] (G.I.E.M. S.r.L. and Others v. Italy) [GC], заява № 1828/06 та 2 інші заяви, пункт 302, від 28 червня 2018 року з подальшими посиланнями).
21. У цій справі заявниця стверджувала в національних судах, що вона мала право на дострокову пенсію, оскільки була безробітною, не займалася підприємницькою діяльністю та не отримувала дохід, а Пенсійний фонд ніколи не запитував у неї про її підприємницький статус.
22. Суд повторює, що його завдання не полягає у заміні собою національних судів, які перебувають у найкращому положенні для встановлення фактів і тлумачення національного законодавства (див., наприклад, рішення у справі «Альперін проти України» (Alperin v. Ukraine), заява № 41028/20, пункт 84, від 10 жовтня 2024 року). Таким чином, Суд не повинен визначати, чи була заявниця зобов'язаною повідомляти Пенсійний фонд про свій неактивний підприємницький статус, і чи недотримання цього зобов'язання позбавило її права на дострокову пенсію. Питання такого характеру належать до виключної компетенції національних судів.
23. Тим не менш, Суд зазначає, що аргументи заявниці могли бути вирішальними для результату розгляду справи, а тому вимагали детальної відповіді від національних судів. Проте апеляційний суд не розглянув їх. Натомість він послався на недотримання заявницею формальних вимог щодо скасування реєстрації у державному реєстрі, не пояснивши причин, чому, незважаючи на нездійснення комерційної діяльності та неотримання прибутку, сама собою реєстрація як фізичної особи — підприємця перешкоджала вважати заявницю «безробітною» для цілей визначення її права на дострокову пенсію.
24. Суд також має сумніви, що національні суди належним чином розглянули аргумент заявниці, що формуляр заяви про призначення пенсії не містив жодних запитань стосовно її підприємницького статусу, і вона не була зобов'язана повідомляти про нього. Зокрема, хоча заявниця лише вказала у формулярі, що вона «не працює» (див. пункт 3), апеляційний суд тлумачив це як твердження, що вона «не була зареєстрована як фізична особа — підприємець» (див. пункт 7) та звинуватив її у наданні Пенсійному фонду неправильних відомостей. На думку Суду, незалежно від того, чи випливав цей висновок з помилки в оцінці, чи з надмірно широкого тлумачення фактів, його наслідок полягав у нівелюванні спроби заявниці домогтися належного розгляду її позовної заяви (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Бочан проти України (№ 2)» [ВП] (Bochan v. Ukraine (no. 2)) [GC], заява № 22251/08, пункти 63 і 64, ЄСПЛ 2015).
25. Вищий адміністративний суд України також не усунув жодного з цих недоліків.
26. Наведені обставини свідчать про те, що судовий розгляд спору не був ефективною процесуальною гарантією для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
27. Таким чином, Суд доходить висновку, що втручання у право заявниці було непропорційним і вона була зобов'язана нести індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі ««Амерісок Центер С.Р.Л.» проти Люксембургу» (Amerisoc Center S.R.L. v. Luxembourg), заява № 50527/20, пункти 61–63, від 17 жовтня 2024 року). Отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
28. Заявниця вимагала 656 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди, що відповідало сумі, утриманій з її щомісячної пенсії, та 3 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Вона також вимагала 450 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у національних судах та у Суді.
29. Уряд заперечив проти цих тверджень, стверджуючи, що порушення прав заявниці не було.
30. Не заперечується, що зазначені суми були утримані з пенсії заявниці за віком (див. пункт 8). Беручи до уваги висновки Суду за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (див. пункт 27), Суд вважає за доцільне за конкретних обставин цієї справи присудити заявниці утримані суми, тобто 656 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Скучай проти Литви» , заява № 60969/21, пункт 146, від 04 лютого 2025 року). Крім того, він присуджує заявниці 2 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
31. Насамкінець, оскільки заявниця не надала жодних доказів щодо судових та інших витрат, понесених під час проваджень у національних судах та у Суді, її вимога за цим пунктом має бути відхилена.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
3. Постановляє, що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(і) 656 (шістсот п'ятдесят шість) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування матеріальної шкоди;
(іі) 2 000 (дві тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 13 листопада 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна КЕЛЛЕР
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Марія ЕЛОСЕГІ
Голова