Справа «Дзьонь проти України» (Заява № 44249/17)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П'ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Дзьонь проти України» (Заява № 44249/17)

СТРАСБУРГ

12 лютого 2026 року

Переклад автентичний

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Дзьонь проти України»

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ґільберто Фелічі (Gilberto Felici), Голова,

Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy),

Ваге Григорян (Vahe Grigoryan), судді,

та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 44249/17), яку 20 жовтня 2017 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянин України п. Валентин Іванович Дзьонь (далі — заявник), 1954 року народження, що проживає у с. Селище (Вінницька область), та якого представляв п. Б. Лінкевич — юрист, яка практикує у смт Тиврів (Вінницька область),

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко з Міністерства юстиції,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 22 січня 2026 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ВСТУП

1. Ця справа стосується скарг заявника на те, що представники держави несли відповідальність за смерть його сина, слідчого міліції, на своєму робочому місці, а також на те, що розслідування цього випадку не було ефективним всупереч статті 2 Конвенції.

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

2. Після закінчення Одеського державного університету внутрішніх справ син заявника 28 лютого 2010 року був призначений на посаду слідчого Староміського районного відділу міліції Вінницького міського управління Міністерства внутрішніх справ України (далі — Староміський райвідділ міліції).

3. Після призначення син заявника пройшов декілька медичних та психологічних обстежень і тестів, які не виявили жодних відхилень, за винятком емоційної незрілості в разі виникнення труднощів.

4. 19 травня 2010 року приблизно о 18 год. 13 хв. син заявника помер у своєму кабінеті від вогнепального поранення в грудну клітку в області серця; у нього також були численні подряпини та садна на голові. Пістолет, знайдений на місці події, належав його керівнику С. Того ж дня було проведено огляд приміщень Староміського райвідділу міліції.

5. 21 травня 2010 року прокуратура Староміського району порушила кримінальну справу за фактом службової недбалості, що спричинила тяжкі наслідки (частина друга статті 367 Кримінального кодексу України). Того ж дня було вилучено та оглянуто речові докази, зокрема антидепресанти, знайдені в шухляді робочого столу сина заявника, та його особову справу.

6. У період з 26 травня 2010 року по 14 лютого 2011 року було призначено та проведено значну кількість судових експертиз (медичну, балістичну, психологічну та психіатричну).

Експерти виявили один вхідний вогнепальний отвір на передній частині грудної клітки померлого та вихідний отвір на його спині, дійшовши висновку, що постріл був зроблений з близької відстані, спереду від померлого, і мав низхідну траєкторію. Експерти виключили можливість того, що постріл був зроблений зі спини померлого. У момент пострілу син заявника міг сидіти на стільці за столом. Об'єктивних судово-медичних даних, які б свідчили, що хтось переміщував тіло сина заявника або торкався його після смерті, були відсутні.

Експерти також зазначили, що на голові сина заявника були садна, подряпини та синці. Ці ушкодження могли виникнути незадовго до смерті та утворитися від дії тупих предметів — таких як затвор пістолета — коли він нахилив голову зі схрещеними руками в момент пострілу, або навколишніх предметів (стереофонічна колонка, попільничка, труба опалення, плінтус) — внаслідок падіння під час агонального періоду. Експерти не зафіксували жодних інших ушкоджень на інших частинах тіла сина заявника, включаючи руки та ноги, які могли б бути завдані внаслідок нападу чи боротьби.

Експерти вказали, що син заявника ніколи не виявляв ознак підвищеної навіюваності, схильності до фантазування чи суїцидальних думок.

7. 27 травня 2010 року С. було пред'явлено обвинувачення у службовій недбалості.

8. У період з 28 по 31 травня 2010 року заявник, його дружина та інший син були визнані потерпілими та допитані в цьому статусі.

Заявник засвідчив, що йому не було відомо про жодний конфлікт у слідчій групі його сина, за винятком робочих суперечок з його керівниками К. та С., і його син не скаржився ні на кого іншого. Згідно з твердженнями заявника його синові подобалося працювати в колективі, він не мав вроджених чи хронічних захворювань, не вживав жодних ліків, не курив і не вживав спиртних напоїв. Заявник також засвідчив, що 19 травня 2010 року близько 17 год. 15 хв. його син розмовляв з матір'ю по телефону і сказав їй, що К. та С. — «суки». Приблизно о 18 год. 10 хв. К. зателефонував заявнику і повідомив, що його син забарикадувався у своєму кабінеті і їхні спроби відчинити його були безуспішні. К. попросив заявника приїхати до відділу і зазначив, що він «в тюрмі не хоче сидіти».

Пізніше заявник змінив свої показання, зазначивши, що К. та С. тиснули на його сина, щоб той затримав підозрюваного Л. з метою отримання від нього (Л.) хабаря. Заявник стверджував, що через відмову сина брати участь у протиправній діяльності його жорстоко побили та застрелили його керівники та інші колеги.

Дружина заявника та його інший син підтвердили зазначені показання заявника. Захисник Л., В., також підтвердила, що коли вона перебувала у Староміському райвідділі міліції, син заявника сперечався з К. щодо необхідності затримання її клієнта.

9. У період з 02 по 22 червня 2010 року було допитано значну кількість свідків, включаючи керівників та колег сина заявника. За їхньою участю було проведено відтворення обстановки та обставин події.

Згідно з твердженнями С. 19 травня 2010 року близько 16 год. 30 хв. він поклав свій службовий пістолет і боєприпаси до сейфа у своєму кабінеті та замкнув його на ключ, який потім залишив у шухляді робочого столу. Приблизно о 17 год. 41 хв. син заявника зателефонував йому, висловлюючи невдоволення вказівкою С. допитати родичів Л. Близько 18 год. 00 хв. у кабінеті його керівника К. відбулася нарада, на якій були присутні всі слідчі Староміського райвідділу міліції, крім сина заявника. Тоді К. намагався зателефонувати синові заявника, який перебував у своєму кабінеті, але коли вони прийшли туди, то виявили, що двері були замкнені, а вхід заблокований книжковою шафою. Син заявника попросив їх не входити, і тоді К. зателефонував заявнику, щоб пояснити ситуацію з його сином. Отримавши доступ до кабінету за допомогою запасного ключа та відсунувши шафу, вони виявили всередині сина заявника, який стояв біля сейфа. В цей момент К. наказав С. вилучити всі матеріали кримінальних справ з робочого столу та сейфа сина заявника. Під час цього С. почув постріл — син заявника застрелився. Тіло сина заявника спочатку сиділо за столом, а потім упало зі стільця на підлогу. С. виявив свій пістолет на столі, а кобуру — на сейфі. На момент події в кабінеті не було нікого, крім С. та сина заявника.

К. частково підтвердив показання С. Згідно з твердженнями К., помітивши відсутність сина заявника на нараді, він тричі телефонував йому, і син заявника повідомив, що перебував у своєму кабінеті. Коли йому та С. вдалося потрапити до кабінета сина заявника, останній стояв за книжковою шафою між сейфом і столом та посміхався. К. подзвонив заявнику зі свого кабінету і розмовляв з ним по телефону за відсутності свідків. К. не був присутній у момент пострілу, але перебував у кабінеті, коли тіло сина заявника впало на підлогу разом зі стільцем. Син заявника був тихою та замкнутою людиною, мав нормальні робочі стосунки з усіма членами колективу, тобто міг звернутися до будь-кого зі слідчих для обговорення робочих питань. У його провадженні не було резонансних чи тяжких справ; він займався лише рутинними справами, такими як зупинення кримінальних проваджень, розслідування дрібних правопорушень та направлення їх до суду. До його роботи не було серйозних зауважень, проте він мав значні труднощі з розв'язанням робочих питань. На момент смерті сина заявника конфліктів між ним та колегами не було. Як до нового працівника, до сина заявника ставилися поблажливо.

Ц., слідча відділення, частково підтвердила показання С. та К. Вона пояснила, що перед тим, як почула постріл, син заявника сидів за своїм столом, а вона стояла в коридорі, що вів до його кабінету. Після пострілу вона побачила сина заявника, який схилився над столом із пістолетом у правій руці. Помітивши кров, вона почала кричати, а потім побачила, як тіло сина заявника впало зі стільця на підлогу.

Інші слідчі Староміського райвідділу міліції також частково підтвердили зазначені показання. Вони пояснили, що атмосфера в слідчому відділенні була дружньою і конфліктів не було. Син заявника не скаржився їм на те, що К. та С. тиснули на нього з метою залучення до протиправної діяльності. Він часто затримувався на роботі, а іноді навіть ночував там. Колеги сина заявника зазначили, що під час спільного проведення часу він виглядав замкнутим і відчуженим.

10. У період з 02 по 30 червня 2010 року було проведено огляд ІТ-системи Староміського райвідділу міліції та додатковий огляд приміщень.

11. 14 червня 2010 року проведення розслідування було доручено слідчому відділу прокуратури Вінницької області.

12. У період з 29 липня 2010 року по 17 січня 2011 року приміщення Староміського райвідділу міліції оглядалися декілька разів; свідки були допитані повторно, також були проведені офіційні очні ставки між свідками та заявником.

13. 07 червня 2011 року щодо С. було складено обвинувальний висновок. Згідно з цим обвинувальним висновком 19 травня 2010 року близько 16 год. 30 хв. С. поклав свій службовий пістолет і боєприпаси до сейфа у своєму кабінеті та замкнув його на ключ, який потім залишив у шухляді робочого столу. Скориставшись відсутністю С. у кабінеті, син заявника увійшов до нього, відчинив сейф і заволодів службовим пістолетом С. Потім син заявника забрав зброю до свого кабінета, де приблизно о 18 год. 13 хв. застрелився. Того ж дня кримінальну справу було направлено для розгляду до Староміського районного суду міста Вінниці, а згодом передано до Вінницького міського суду.

14. 29 квітня 2013 року С. визнали винним за всіма пунктами обвинувачення та обрали покарання у виді чотирьох років позбавлення волі. Однак його було звільнено від відбування покарання з іспитовим строком терміном на два роки. Вінницький міський суд підтримав обвинувачення, пред'явлене С. щодо недбалого зберігання табельної вогнепальної зброї, враховуючи, що його службовий пістолет був узятий сином заявника і використаний для самогубства. Цей суд також відхилив твердження заявника, що його син був убитий, посилаючись на відсутність доказів. Він так само відхилив інші альтернативні версії, включаючи можливість нещасного випадку та доведення сина заявника до самогубства.

15. 12 серпня 2013 року Апеляційний суд Вінницької області скасував цей вирок через численні суперечності та невідповідності у показаннях свідків і висновках експертиз та повернув справу на додаткове розслідування. Суд також вказав, що органи досудового розслідування належним чином не перевірили твердження заявника про відсутність визначеного мотиву для самогубства його сина, а також його твердження, що син був убитий колегами через робочий конфлікт. Органи державної влади також не довели, що син заявника викрав службовий пістолет С. з його кабінету.

16. 05 вересня 2013 року було розпочато розслідування за фактами скоєння вбивства, викрадення та привласнення табельної вогнепальної зброї, зловживання владою експертами, перевищення службового становища працівниками міліції та штучного створення експертом доказів про кримінальне правопорушення (частина перша статті 115, частина перша статті 262, частина друга статті 364, частина друга статті 365 та частина друга статті 383 Кримінального кодексу України).

17. У період з 20 вересня 2013 року по 26 жовтня 2018 року було проведено понад 20 судово- медичних експертиз, повторно допитано численних свідків та експертів, а також понад десять окремих разів проведено одночасні допити свідків.

18. 13 листопада 2019 року проведення розслідування було доручено Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у м. Хмельницькому.

19. 10 лютого 2020 року було порушено кримінальне провадження за фактом недбалого зберігання табельної вогнепальної зброї, що призвело до загибелі людини (стаття 264 Кримінального кодексу України). Наступного дня С. було пред'явлено обвинувачення у скоєнні зазначеного злочину та службовій недбалості, що спричинила тяжкі наслідки (частина друга статті 367 Кримінального кодексу України).

20. 09 квітня 2020 року матеріали розслідування за фактами вбивства, викрадення та привласнення табельної вогнепальної зброї, зловживання владою експертами, перевищення службового становища працівниками міліції та штучного створення експертом доказів про кримінальне правопорушення були виділені в окреме кримінальне провадження. Наступного дня розслідування за фактами недбалого зберігання табельної вогнепальної зброї, що призвело до загибелі людини, та службової недбалості було завершене, а кримінальну справу щодо С. було направлено до Вінницького міського суду для розгляду.

21. 22 червня 2020 року Вінницький міський суд закрив провадження щодо С. у зв'язку із закінченням встановленого законом п'ятирічного строку давності притягнення до відповідальності за вказані кримінальні правопорушення. Ця ухвала була залишена без змін Вінницьким апеляційним судом 23 жовтня 2020 року, а згодом Верховним Судом 11 травня 2021 року.

22. У жовтні 2022 року була призначена додаткова судово-медична експертиза в межах провадження за фактами вбивства, викрадення та привласнення табельної вогнепальної зброї, зловживання владою експертами, перевищення службового становища працівниками міліції та штучного створення експертом доказів про кримінальне правопорушення. Згідно з висновком експертизи від 13 грудня 2022 року експерти дійшли висновку, що численні садна, знайдені на голові сина заявника, не могли виникнути внаслідок його падіння під час агонального періоду перед смертю. Крім того, експерти зазначили, що показання свідків щодо положення сина заявника в момент пострілу були сумнівними та суперечили судово-медичним доказам.

23. Слідчий суддя Вінницького районного суду розглянув скаргу заявника, і в серпні 2024 року було розпочато розслідування за фактом стверджуваного катування та вбивства його сина колегами, вчиненого з особливою жорстокістю (пункт 4 частини другої статті 115 та частина третя статті 127 Кримінального кодексу України).

24. У вересні 2024 року зазначене провадження було об'єднано з провадженням за фактами вбивства, викрадення та привласнення табельної вогнепальної зброї, зловживання владою експертами, перевищення службового становища працівниками міліції та штучного створення експертом доказів про кримінальне правопорушення.

25. Розслідування обставин смерті сина заявника усе ще триває.

ОЦІНКА СУДУ

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

26. Заявник скаржився на те, що представники держави несли відповідальність за смерть його сина на його робочому місці, а також що розслідування цього випадку було неефективним. Заявник посилався на статті 2 та 13 Конвенції.

27. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що ці скарги слід розглядати за процесуальним і матеріальним аспектами статті 2 Конвенції (див. рішення у справі «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, пункт 38, від 12 січня 2012 року).

А. Прийнятність

28. Уряд стверджував, що скарга заявника за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції має бути визнана явно необґрунтованою, оскільки розслідування обставин смерті його сина на національному рівні дозволило встановити факти та визначити, чия недбалість стала чинником, що сприяв самогубству сина заявника. Згідно з твердженнями Уряду розслідування було незалежним, належним, ретельним і оперативним; заявник мав доступ до матеріалів розслідування, був належним чином поінформований про його перебіг і повною мірою реалізував свої права потерпілого.

Щодо матеріального аспекту статті 2 Конвенції, то Уряд зазначив, що скарга заявника мала бути відхилена як несумісна за критерієм ratione materiae з положеннями Конвенції, оскільки розслідування на національному рівні встановило, що син заявника несподівано вчинив самогубство на своєму робочому місці, і ні державні органи влади, ні представники держави не могли нести відповідальність за його смерть.

29. Суд вважає, що скарги заявника за процесуальним та матеріальним аспектами статті 2 Конвенції не є ані явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

1. Процесуальний аспект статті 2 Конвенції

30. Уряд не надав коментарів щодо суті скарг заявника за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції. Натомість він лише висунув заперечення щодо прийнятності.

31. Заявник наполягав на тому, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

32. Суд вже встановлював, що у разі виникнення зобов'язання провести ефективне розслідування дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи взаємопов'язані і кожен з них окремо не може бути самоціллю (див. рішення у справі «Мустафа Тунч і Феджіре Тунч проти Туреччини» [ВП] [GC], заява 24014/05, пункт 225, від 14 квітня 2015 року).

До того ж це зобов'язання не є обов'язком досягнення результатів, а обов'язком вжиття заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов'язково має бути успішним або дійти висновку, який збігається з викладом подій скаржника. Проте воно, у принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими — до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі «Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства» (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява № 46477/99, пункт 71, ЄСПЛ 2002-II).

33. Повертаючись до цієї справи, Суд насамперед зазначає, що національні органи влади мали процесуальне зобов'язання розслідувати обставини смерті сина заявника, зокрема встановити, чи було це самогубство або вбивство (див. рішення у справі «Маснєва проти України» (Masneva v. Ukraine), заява № 5952/07, пункт 52, від 20 грудня 2011 року).

34. Суд зауважує, що невдовзі після смерті сина заявника було розпочато повноцінне розслідування за фактом службової недбалості та проведено значну кількість необхідних слідчих дій з метою встановлення основних обставин фатального випадку (див. пункти 4–14). Проте понад три роки після порушення провадження національний суд призначив нове розслідування, дійшовши висновку, що в попередньому розслідуванні були допущені серйозні недоліки (див. пункт 15), а остання експертиза зрештою поставила під сумнів достовірність попередніх експертиз та надійність показань свідків (див. пункт 22).

В результаті розслідування обставин смерті сина заявника триває вже понад 15 років, і дата його завершення не є передбачуваною. Таке тривале розслідування дозволило особі, чия недбалість опосередковано призвела до випадку, бути звільненою від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності (див. пункт 21). Крім того, не можна дійти висновку, що загальна тривалість розслідування була виправдана обставинами справи. У зв'язку з цим Суд нагадує, що ефективність розслідування передбачає вимогу оперативності та розумної швидкості. Навіть у випадку існування перешкод або труднощів, які заважають прогресу в розслідуванні конкретної ситуації, оперативна реакція органів державної влади є надзвичайно важливою для підтримання громадської довіри в їхню відданість принципу верховенства права та здатність запобігати проявам змови або терпимості до протиправних дій. Крім того, з плином часу перспективи проведення будь-якого ефективного розслідування дедалі зменшуватимуться (див. рішення у справі «Індило проти України» [Комітет] (Indylo v. Ukraine) [Committee], заява № 71056/14, пункт 36, від 13 лютого 2025 року).

35. Крім того, Суд вважає, що подальші незаперечні недоліки вказують, що проведене розслідування не відповідало встановленому стандарту ефективності. Розслідування було піддане критиці національним судом за неефективність. Зокрема, суд встановив, що: (i) не було розглянуто твердження заявника про відсутність визначеного мотиву для самогубства його сина та про те, що до його смерті могли бути причетні колеги (див. рішення у справі «Поживотко проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, пункт 40, від 17 жовтня 2013 року); (ii) була незвично велика кількість повторних судових експертиз, що свідчило про відсутність комплексного підходу до збору доказів (див. рішення у справі «Басюк проти України» (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, пункт 68, від 05 листопада 2015 року); та (iii) була відсутня ретельність і оперативність, що підірвало здатність національних органів влади встановити обставини справи в повному обсязі, зокрема походження численних дрібних тілесних ушкоджень, виявлених на тілі сина заявника (див. рішення у справі «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), заява № 36660/08, пункт 40, від 17 жовтня 2013 року).

36. З огляду на свою усталену практику з цього питання (див., серед багатьох інших джерел, згадане рішення у справі «Маснєва проти України» (Masneva v. Ukraine), пункти 49–59), Суд доходить висновку, що в цій справі держава не виконала свого зобов'язання провести ефективне розслідування обставин смерті сина заявника.

37. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

2. Матеріальний аспект статті 2 Конвенції

38. Уряд стверджував, що держава не могла нести відповідальність за смерть сина заявника, яка була непередбачуваною за таких обставин, оскільки ніщо не вказувало на те, що національні органи влади знали або повинні були знати про наявність реального та безпосереднього ризику для його життя, що зумовило б виникнення обов'язку держави вжити належних превентивних заходів.

39. Заявник не погодився з доводами Уряду. Він наполягав, що його сина катували і вбили його керівники, які були працівниками міліції, за відмову брати участь у протиправній діяльності.

40. Суд нагадує, що під час оцінки доказів він зазвичай керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Однак доведеність може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій факту. Коли відповідні події повністю або значною мірою відомі виключно органам державної влади, як це має місце у справі щодо ув'язнених осіб, які перебувають під контролем органів державної влади, і коли в таких осіб під час їхнього ув'язнення з'являються тілесні ушкодження чи наступає смерть, це породжує відповідні обґрунтовані презумпції щодо фактів. Дійсно, можна вважати, що тягар доведення при цьому покладається на органи державної влади, які мають надати задовільне та переконливе пояснення (див., наприклад, рішення у справі «Салман проти Туреччини» [ВП] (Salman v. Turkey) [GC], заява № 21986/93, пункт 100, ЄСПЛ 2000-VII).

41. Суд поширив цей принцип на ситуації, коли осіб було знайдено пораненими, мертвими або вони зникли в районах, що перебували під виключним контролем органів державної влади, і були prima facie докази, що до цього могли бути причетні представники держави (див. рішення у справах «Аккум та інші проти Туреччини» (Akkum and Others v. Turkey), заява № 21894/93, пункт 211, ЄСПЛ 2005-II (витяги), та «Аслаханова та інші проти Росії» (Aslakhanova and Others v. Russia), заява № 2944/06 та 4 інші заяви, пункт 97, від 18 грудня 2012 року з подальшими посиланнями).

42. Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що її слід відрізняти від справ, в яких особи, позбавлені свободи, а також особи, які проходять строкову військову службу, перебували під виключним контролем органів державної влади (див. рішення у справах «Кінан проти Сполученого Королівства» (Keenan v. the United Kingdom), заява № 27229/95, пункт 91, ЄСПЛ 2001-III, та «Мосендз проти України» (Mosendz v. Ukraine), заява № 52013/08, пункт 92, від 17 січня 2013 року). Суд також зауважує, що попри твердження заявника про можливу причетність працівників міліції до смерті його сина та серйозні недоліки в розслідуванні на національному рівні (див. пункти 34–37), наявні докази не дозволяють Суду дійти висновку поза розумним сумнівом, що представники держави несли відповідальність за смерть сина заявника.

43. Суд також зазначає, що заявник не стверджував, що його сина довели до самогубства або що він зазнав цькування перед смертю, або що існував реальний та безпосередній ризик самогубства, який би зумовив виникнення обов'язку держави вжити належних превентивних заходів для захисту його життя. У будь-якому випадку Суд не має доказів, які б вказували, що національні органи влади мали діяти, передбачаючи наявність такого ризику (див. подібні висновки у згаданому рішенні у справі «Маснєва проти України» (Masneva v. Ukraine), пункт 70).

44. Таким чином, не виявивши співіснування достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій факту, що держава не захистила життя сина заявника, та за відсутності остаточного рішення на національному рівні, яке б переконливо встановило причину та обставини його смерті, Суд доходить висновку, що не було порушено матеріальний аспект статті 2 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

45. Заявник не подав вимогу про справедливу сатисфакцію. Отже, Суд вважає, що немає підстав присуджувати йому якусь суму у зв'язку з цим.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

3. Постановляє, що не було порушено матеріальний аспект статті 2 Конвенції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 лютого 2026 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна КЕЛЛЕР

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Ґільберто ФЕЛІЧІ

(Gilberto Felici)

Голова