Стаття 10. Запитуюча Держава може за допомогою будь-якого засобу зв’язку просити про тимчасове або запобіжне затримання особи, у разі наявності принаймні ордеру суду про затримання особи та якщо Держава одночасно висловлює готовність вимагати екстрадицію в установленому порядку. Запитувана Держава вирішує питання про негайний арешт обвинуваченої особи. Якщо протягом максимум двох місяців після того, як запитуючу Державу було повідомлено про арешт особи, ця Держава офіційно не подала запит про екстрадицію, затриману особу звільняють, і її екстрадиція може знову вимагатися лише у порядку статті 5.
Запитуюча Держава несе виключну відповідальність за будь-яку шкоду, що може виникнути внаслідок тимчасового або запобіжного затримання особи.