Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2005 Справа N 10/375

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 26.05.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Михайлюка М.В., Невдашенко Л.П., Дунаєвської Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14 грудня 2004 року у справі N 10/375 Господарського суду Запорізької області за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ, до Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго", м. Запоріжжя, про стягнення 23 181 852 грн. 30 коп.,

за участю:

прокурора Баклан Н. Ю.,

представників позивача - Раєнка В.А., Зуба Б.В.,

представника відповідача - Шамрай К.Г.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2004 року позивач Державний комітет України з державного матеріального резерву пред'явив у господарському суді позов до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго" про стягнення 21 181 852 грн. 30 коп.

Вказував, що між ним та відповідачем, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.03.1999 N 209-рс, був укладений договір від 30.03.1999 NN юр-7/525а-99 про відпуск останньому з державного матеріального резерву матеріальних цінностей в порядку тимчасового позичання, а саме: вугілля в кількості 1 293 693,651 тон.

Зазначав, що відповідно до п.2.3 договору відповідач здійснює повернення вугілля до 01.12.1999 та перераховує додатково щомісячно 0,5% від вартості вугілля на поточний рахунок "Комітету".

Посилаючись на те, що відповідач за період з 01.01.2002 по 25.06.2004 (30 місяців) не сплачував відсотки за користування позиченими матеріальними цінностями державного матеріального резерву, позивач просив стягнути 23 181 852 грн. 30 коп.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30 серпня 2004 року (суддя: Алейнікова Т.Г.) в позові відмовлено.

Рішення мотивовано закінченням строку дії договору.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 14 грудня 2004 року (колегія у складі суддів: Яценко О.М. - головуючий, Кричмаржевський В.А., Мірошниченко М.В.) рішення місцевого суду залишено без змін. При розгляді справи в апеляційному провадженні до участі в справі на стороні позивача вступив прокурор.

У касаційній скарзі Державний комітет України з державного матеріального резерву просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.12.2004, посилаючись на порушення судом п.3. ч. 5 ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ), Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву" від 08.10.1997 N 1129 ( 1129-97-п ), та задовольнити його вимоги в повному обсязі.

У відзиві на касаційну скаргу ВАТ "Дніпроенерго" просить залишити постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.12.2004 без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин справи, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Постанова суду апеляційної відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Судом встановлено, що 30.03.1999 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву і "Дніпроенерго" укладено договір N юр-7/525а-99, предметом якого є відпуск з державного резерву вугілля згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.03.1999 N 209-рс. Відповідно до умов договору відповідачу було відпущено вугілля в кількості 1 293 693,651 тон на умовах тимчасового позичання.

Згідно з п.2.3 договору відповідач здійснює повернення вугілля до 01.12.1999 та перераховує додатково щомісячно 0,5% від вартості вугілля.

Пунктом 3 договору встановлено, вартість продукції, що підлягає відпуску із державного резерву складає 153 025 145 грн. 48 коп.

0,5% вартості за користування відпущеного вугілля на протязі 8 місяців складає 6 121 005 грн. 82 коп.

Загальна сума договору складає 159 146 151 грн. 30 коп. (п. 3 договору).

Пунктом 9.1. договору встановлено термін дії договору з часу його підписання до 01.12.1999.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового позичання провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, в якому визначаються одержувачі, строки та умови відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, а також строки їх повернення. За позичання матеріальних цінностей з державного резерву передбачається плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку України.

Згідно з п.п.13, 16 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1998 N 1129 ( 1129-98-п ), відпуск матеріальних цінностей із державного резерву в порядку тимчасового позичання на термін понад шість місяців та з незнижуваного запасу здійснюється згідно з актом Кабінету Міністрів України, проект якого готується за звернення центрального, місцевого органу виконавчої влади, з визначенням терміну та умов відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, розміру плати за позичання, а також терміну їх повернення. Розмір плати за тимчасове позичання матеріальних цінностей із державного резерву встановлюється у відсотках до їх вартості в межах розміру облікової ставки Національного банку, що діє на момент позичання, і фіксується в договорі. В разі зміни облікової ставки Національним банком розмір зазначеної плати може бути переглянутий за домовленістю сторін договору з внесення до нього відповідних змін.

Сторони в договорі N юр-7/525а-99 від 30.03.1999 обумовили строк повернення матеріальних цінностей до 01.12.1999.

Відмовляючи в задоволенні вимог позивача, суди виходили з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2002 N 2045 ( 2045-2002-п ) строк повернення палива продовжено до 01.01.2023.

Пунктом 4 вказаної постанови ( 2045-2002-п ) передбачено, що підприємства зобов'язані укласти (переукласти) у місячний строк угоди з Державним комітетом про реструктуризацію заборгованості за відпущене відповідно до п. 1 цієї постанови, паливо, які мають бути погоджені з Міністерством палива та енергетики.

Сторонами угоди про реструктуризацію заборгованості укладено не було.

В договорі N юр-7/525а-99 від 30.03.1999 сторонами визначено обов'язок сплачувати відсотки за користування матеріальними цінностями до 01.12.1999, обов'язок щодо сплати відсотків за користування цінностями за період з 01.01.2002 по 25.06.2004 - відсутній.

Дані висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і вимогам закону, зокрема ст.ст. 525, 526 ЦК України ( 435-15 ), згідно яких зобов'язання повинні виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем не доведено факт невиконання відповідачем договірних зобов'язань по сплаті відсотків за користування матеріальними цінностями.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності у відповідача обов'язку по сплаті відсотків за вказаний позивачем період - є законними і ґрунтується на правильній оцінці доказів.

Доводи касаційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового ату відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), суд ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14 грудня 2004 року у справі N 10/375 залишити без змін.