Тип: Постанова
№ 29/294
Дата: 14 квітня 2005 р.
Статус: Не визначено
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.04.2005 Справа N 29/294
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.06.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Добролюбової Т.В.
суддів: Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
за участю представників сторін котрі
позивача Трохимчук О.І. дов. від 02.04.2004 року
відповідача Хібен Ю.Г. дов. від 04.01.2005 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Голосіївському районі міста Києва
у справі N 29/294
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 06.12.2004 року
за позовом Приватного підприємства "Севенс"
до Державної податкової інспекції в Голосіївському районі міста Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Приватним підприємством "Севенс" заявлений позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 19.03.2004 року N 0001562307/0, яким позивачеві нараховано до сплати 30000 грн. фінансових санкцій у відповідності до статті 22 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ).
Господарський суд міста Києва рішенням від 08.10.2004 року (суддя Усатенко І.В.) позовні вимоги задовольнив, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 19.03.2004 року N 0001562307/0 визнав недійсним. Рішення суду вмотивоване тим, що податковим органом при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення неправомірно застосовано законодавство, що регулює податкові відносини, зокрема підпункту 4.2.2. пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), оскільки штрафні санкції за порушення Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) не передбачені як вид податків, зборів, обов'язкових платежів, перелік яких визначено Законом України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ).
Київський апеляційний господарський суд постановою від 06.12.2004 року (судді Коваленко В.М., Вербицька О.В., Малевич М.М.) перевірене рішення господарського суду міста Києва залишив без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Голосіївському районі міста Києва - без задоволення.
Державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду у даній справі, відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме пунктів 1.3, 1.2 статті 1, пункту 5.3 статті 5, підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), пункту 4 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ), статей 13, 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), пункту 8 Наказу Державної податкової адміністрації N 110 ( z0268-01 ) від 17.03.2001 року "Про затвердження Інструкції про порядок застосування штрафних санкцій органами державної податкової служби". Податкова служба посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано факт відсутності законодавчо встановлених вимог до форми рішення, яким реалізуються повноваження податкового органу при застосуванні фінансових (штрафних) санкцій за порушення вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ).
Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в рішенні господарського суду міста Києва та постанові Київського апеляційного господарського суду у даній справі, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Господарськими судам попередніх інстанцій при розгляді справи встановлено, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва була проведена перевірка господарської одиниці - автозаправної станції, яка належить приватному підприємству "Севенс" з питань правомірності здійснення розрахункових операцій в сфері готівкового та безготівкового обігу за результатами якої було складено акт від 11.03.2004 року N 265002052306. На підставі акта перевірки податковою інспекцією було прийняте податкове повідомлення-рішення від 19.03.2004 року N 0001562307/0, яким позивачеві нараховані до сплати 30000 грн. фінансових санкцій у відповідності до статті 22 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ).
Крім того, господарськими судами в ході розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для застосування до позивача фінансової санкції стала виявлена контролюючим органом невідповідність на 6000 грн. суми зазначеної в денному звіті реєстратора розрахункових операцій (21440,31 грн.) сумі готівкових коштів (15440,31) виявлених в місці розміщення зазначеного реєстратора; доказів, які б спростовували висновки акта перевірки та підтверджували б факт наявності готівкових коштів на місці розрахунків в сумі, яка зазначена в X - звіті, роздрукованому на час перевірки, позивачем не надано.
Проте, задовольняючи позовні вимоги господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно з вимогами Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) фінансові санкції застосовуються на підставі рішення відповідного органу, натомість прийняття податкового повідомлення-рішення вищезазначеним законом не передбачено; визначені в податкових повідомленнях-рішеннях суми не є податковим зобов'язанням в розумінні Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), а за таких обставин податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 19.03.2004 року N 0001562307/0 видане відповідачем не правомірно.
З такою позицією господарських судів погодитися не можна.
Відповідно до пункту 7 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) органи державної податкової служби мають право застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції в порядку та розмірах, встановлених законом.
Пунктом 2.6 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 року N 253 ( z0567-01 ) (у редакції наказу ДПА України від 27.05.2003 року N 247 ( z0467-03 ), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.06.2003 року за N 467/7788, визначено, що податкове повідомлення-рішення - це рішення керівника податкового органу (його заступника), зокрема, щодо обов'язку платника податків сплатити суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства та інших нормативно-правових актів, що приймаються за результатами перевірок платника податків (у тому числі камеральних).
При відсутності в чинному законодавстві встановлених вимог щодо форми і змісту рішення органу державної податкової служби про застосування до суб'єктів підприємницької діяльності фінансових санкцій, встановлених статтями 17-24 Закону України від 01.06.2000 року N 1776-III ( 1776-14 ), прийняття цим органом щодо таких фінансових санкцій податкового повідомлення-рішення та направлення останнього суб'єкту підприємницької діяльності не виходить за межі контролюючих повноважень вказаного органу.
Разом з тим, визначення податковим органом у податковому повідомленні-рішенні суми застосованих фінансових санкцій сумою податкового зобов'язання суб'єкта підприємницької діяльності не відповідає положенням преамбули, пункту 1.2 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" N 2181 ( 2181-14 ) та статей 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), аналіз яких дає підстави для висновку, що податкове зобов'язання стосується сфери сплати встановлених законами України податків, зборів (обов'язкових платежів).
Оскільки попередніми судовими інстанціями був встановлений факт порушення позивачем Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ), оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню недійсним лише в частині визначення застосованої до позивача фінансової санкції сумою його податкового зобов'язання, а позов - задоволенню саме в цій частині.
Неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права відповідно до частини 1 статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) є підставою для відповідної зміни постановлених у справі судових рішень.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 5 статті 111-9, частини 1 статті 111-10, статті 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Голосіївському районі міста Києва задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 08.10.2004 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2004 року у справі N 29/294 змінити.
Позов задовольнити частково.
Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Голосіївському районі міста Києва від 19.03.2004 року N 0001562307/0 визнати недійсним у частині визначення штрафних санкцій в сумі 30000 грн. сумою податкового зобов'язання Приватного підприємства "Севенс".
В задоволенні позову в іншій частині відмовити.