Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2005 Справа N 3/196-04-7456

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.06.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі:

суддя Джунь В.В. - головуючий,

судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Одеса (далі - відділення Фонду)

на рішення господарського суду Одеської області від 24.11.2004

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.02.2005

зі справи N 3/196-04-7456

за позовом прокурора міста Одеси в інтересах держави в особі відділення Фонду

до відкритого акціонерного товариства "Одесагаз", м. Одеса (далі - ВАТ "Одесагаз")

про стягнення 385 425,56 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

прокурора м. Одеси - не з'явились,

відділення Фонду - не з'явились,

ВАТ "Одесагаз" - Паєва В.І., Рудого В.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України ВСТАНОВИВ:

Прокурор міста Одеси в інтересах держави в особі відділення Фонду звернувся з позовом про стягнення з відповідача 385 425,56 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.11.2004 (суддя Гладишева Т.Я.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.02.2005 (колегія суддів у складі: суддя Ліпчанська Н.В. - головуючий, судді Андрєєва Е.І., Мацюра П.Ф.), у задоволенні позову відмовлено. Названі судові акти мотивовано фактичним працевлаштуванням ВАТ "Одесагаз" інвалідів згідно з установленим чотиривідсотковим нормативом, оскільки робочі місця, які пов'язані зі шкідливими та небезпечними умовами праці, не підлягають врахуванню під час визначення кількості місць для працевлаштування інвалідів.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відділення Фонду просить скасувати названі судові акти місцевого та апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає про те, що статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" ( 875-12 ) (далі - Закон) не передбачено жодних винятків щодо визначення для підприємств з небезпечними умовами праці нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Крім того, ВАТ "Одесагаз" не було створено та належним чином атестовано робочі місяця інвалідів згідно з установленим нормативом та не було повідомлено відповідні органи працевлаштування інвалідів про наявність таких вакантних посад, що є підставою для стягнення з відповідача 385 425,56 грн. штрафних санкцій відповідно до статті 20 Закону.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- у 2002 році середньооблікова чисельність штатних працівників ВАТ "Одесагаз" становила 2535 осіб;

- відповідно до звіту ВАТ "Одесагаз" про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2002 рік чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідачем відповідно до чотиривідсоткового нормативу, у звітному періоді становила 101 особу;

- кількість робочих місць із шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких робота інвалідів заборонена, на підприємстві відповідача становить 1481 місць, в зв'язку з чим кількість працюючих інвалідів у ВАТ "Одесагаз" з урахуванням законодавчо встановленого нормативу повинна становити 42 особи;

- фактично у 2002 році ВАТ "Одесагаз" було працевлаштовано 49 інвалідів;

- середньорічна заробітна плата штатного працівника на підприємстві відповідача у 2002 році складала 7412,03 грн.;

- в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту направлення органами, переліченими у частині першій статті 18 Закону ( 875-12 ), інвалідів на підприємство відповідача для працевлаштування;

- за результатами фінансово-господарської діяльності ВАТ "Одесагаз" у 2002 році було отримано прибуток.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20 Закону ( 875-12 ) штрафних санкцій за недотримання установленого нормативу працевлаштування інвалідів.

Обґрунтовуючи відмову в задоволенні позову, господарські суди послалися на те, що з огляду на приписи Закону України "Про охорону праці" ( 2694-12 ) визначення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до статті 19 Закону ( 875-12 ) повинно здійснюватись без урахування кількості робочих місць зі шкідливими та небезпечними умовами праці на підприємстві відповідача. Проте, на думку Вищого господарського суду України, зазначений висновок попередніх судових інстанцій не відповідає нормам матеріального права, виходячи з такого.

Статтею 19 Закону ( 875-12 ) для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України ( 254к/96-ВР ) проголошено, що кожний має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України "Про охорону праці" ( 2694-12 ) працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Статтею 12 цього Закону ( 875-12 ) визначено, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов'язку працевлаштування інвалідів. Таким чином, особливості господарської діяльності ВАТ "Одесагаз" та умови праці окремих категорій працівників цього підприємства лише обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, проте не можуть бути підставою для зменшення встановленого статтею 19 Закону ( 875-12 ) нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) обов'язок працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Крім того, відповідно до пункту 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 N 314 ( 314-95-п ) (далі - Положення), працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п ) підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А пунктом 14 Положення визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідно до вимог пункту 3 Положення ( 314-95-п ) робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда

Аналіз наведених вище положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.07.2004 ( n0060700-04 ) зі справи N 2-23/9789-03, в якій Верховний Суд України вимагав обов'язкового з'ясування, зокрема, того, чи були створені підприємством в установленій кількості робочі місця для інвалідів та чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про кількість таких робочих місць.

Водночас, попередні судові інстанції на підставі хибного висновку про відсутність законодавчо встановленого обов'язку підприємства повідомляти відповідні органи працевлаштування про наявність вакантних посад для інвалідів не досліджували питання про те, чи направлялись ВАТ "Одесагаз" відповідні звернення до згаданих органів.

Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог частини першої статті 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи і частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням наведеного у новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно встановити зазначені у цій постанові обставини, надати доводам сторін і поданим ними доказам належну правову оцінку та вирішити спір згідно з вимогами закону.

Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 24.11.2004 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.02.2005 зі справи N 3/196-04-7456 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.